Таке судове рішення, залишене Рівненським апеляційним судом без змін, сприятиме реалізації належного (законного) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством.

Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу відповідачки, яка оскаржила рішення місцевого суду, котрим задоволено позов окружної прокуратури, поданий в інтересах держави, до неї та агрофірми про  витребування у них спірної земельної ділянки.

Апелянтка просила скасувати оскаржуване судове рішення й ухвалити нове — про відмову у позові.

Колегія суддів відхилила апеляційну скаргу відповідачки, вважаючи оскаржене нею рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим.

Суду відомо, що спірна земельна ділянка на підставі рішення органу місцевого самоврядування надана громадянинові А. у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства (далі у тексті — ФГ), яке він зареєстрував як юридичну особу, ввівши в число членів господарства і відповідачку у справі.

Відповідно до заяви, посвідченої нотаріусом, А. висловив свою згоду на вилучення земельної ділянки, що перебуває у його постійному користуванні, що підтверджується відомостями з Державного акту на право постійного користування землею, та не заперечив щодо її відведення членам фермерського господарства.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області затверджено проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідачки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні А..

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за відповідачкою зареєстроване право приватної власності на спірну земельну ділянку, яку вона, не здійснюючи фермерської діяльності, передала в оренду для сільськогосподарських потреб юридичним особам, що підтверджується договорами оренди.

Отже, матеріалами справи стверджено, що відповідачка, будучи членом ФГ, яка не є його засновницею та не передавала земельну ділянку для цього господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку, яка перебувала у користуванні фермерського господарства. При цьому надання такої ділянки для ведення ФГ відбувалося на загальних підставах (ст. 118 Земельного кодексу України (далі у тексті — ЗК України)), однак із земель, що вже перебували у користуванні фермерського господарства.

Статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону України «Про фермерське господарство» встановлено право члена фермерського господарства на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та її приватизацію.

Відповідно до норм чинного законодавства, якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього ФГ. Для отримання земельної ділянки у власність вона повинна звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Отже, відповідачка мала право на отримання спірної земельної ділянки у загальному порядку лише після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 та від 30 серпня 2023 року у справі № 633/409/18.

Зважаючи на те, що апелянтка фермерську діяльність не здійснювала, а передала спірну земельну ділянку в оренду, її метою було отримання земельної ділянки  за пільговою процедурою, без проведення земельних торгів.

Варто зазначити, що створення фермерського господарства громадянином/громадянкою України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а  не для іншої цілі.

Усупереч вимогам ст. 32 ЗК України та ст. 13 ЗУ «Про фермерське господарство», ГУ Держгеокадастру у Рівненській області своїм наказом передав у власність відповідачки, як членкині ФГ, спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства, яку остання не отримувала у користування для його створення, у розмірі земельної частки (паю), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у постійному користуванні А., засновника фермерського господарства.

З огляду на зазначене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неправомірність набуття відповідачкою у власність спірної земельної ділянки, відтак — у передачі її у користування агрофірмі, відповідачеві у справі, а тому позовні вимоги прокурора про витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 04 вересня 2025 року у справі № 918/84/24 (провадження № 22-ц/4815/1169/25).