24 лютого 2022 року солдат запасу, житель Шепетівського району Хмельницької області, наказом командира військової частини був зарахований на посаду старшого стрільця та направлений у район ведення бойових дій поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області. 8 травня того ж року під час артилерійського обстрілу з боку окупаційних військ російської федерації він зник безвісти.

Про це повідомила його мати, яка звернулася до Полонського районного суду Хмельницької області із заявою про оголошення сина померлим. Вона вказала, що за понад три роки з моменту зникнення рідним не вдалося отримати жодної інформації про його долю: збігів ДНК-профілю не встановлено й немає достовірних відомостей про те, що він живий чи перебуває у полоні.

Вагомими доказами ймовірної смерті сина жінка вважає дані про військовослужбовців з його групи, які разом із ним потрапили у засідку ворога в районі переправи через річку – їх було визнано загиблими саме того дня і в тому місці.

На її переконання, є обґрунтовані підстави припускати, що її син теж загинув під час виконання бойового завдання. Встановлення цього факту має для неї юридичне значення, оскільки необхідне для отримання виплат, пільг та гарантій, передбачених для членів сімей загиблих військовослужбовців, а також для прийняття спадщини.

Міністерство оборони України заперечило проти задоволення заяви, вважаючи звернення передчасним. Відомство зазначило, що у контексті широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України шестимісячний строк, який визначений у ч. 2 ст. 46  Цивільного кодексу України, слід обчислювати від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі людини. Оскільки бойові дії на території Білогорівки Луганської області тривають із 24 лютого 2022 року і досі не завершені, відлік цього строку, на думку Міноборони, ще не розпочався.

Суд критично оцінив доводи Міністерства та врахував їх у контексті необхідності забезпечення балансу між формальним застосуванням норм права і захистом фундаментальних прав людини. Суд зауважив, що «формальне слідування цій нормі прирікало б родину на невизначеність до самого закінчення війни», що суперечить зобов’язанням України за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, тривале очікування завдає рідним безперервних душевних страждань (порушення статей 3 та 8 Конвенції) і позбавляє їх доступу до гарантованих державою соціальних пільг (порушення статті 1 Першого протоколу).

«Разом з тим, настання смерті (загибелі) військовослужбовця з високим ступенем ймовірності підтверджується дослідженими в сукупності доказами та тим, що обставини, за яких останній зник безвісти, дають обґрунтовані підстави припускати його загибель», – констатував суд.

Відтак задовольнив заяву матері й оголосив її сина померлим під час виконання ним обов`язків військової служби з відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України.

Рішення не набрало законної сили та може бути оскаржене до апеляційного суду.

З повним текстом рішення у справі № 681/138/25 можна ознайомитися у ЄДРСР.

Пресслужба Хмельницького апеляційного суду