Жінка намагалась оскаржити рішення суду першої інстанції через 10 років після його ухвалення.

У 2016 році Сумський районний суд за позовом бабусі 17-річного хлопця позбавив його матір батьківських прав, зобов’язав її сплачувати аліменти на сина та визначив місце проживання дитини разом з позивачкою. Під час розгляду справи в суді першої інстанції жінка позовні вимоги про позбавлення її батьківських прав щодо сина визнала в повному обсязі та просила розглянути справу без її участі. Поведінку відповідачки суд тоді розцінив як свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Через десять років жінка подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду та просила Сумський апеляційний суду його скасувати. Обґрунтовувала свою позицію тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі з’ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, а висновки про її ухилення від виконання батьківських обов'язків не підтверджуються належними доказами.

Апелянтка наполягала, що після смерті батька син проживав разом із нею, вона брала участь у його вихованні та матеріальному забезпеченні, працювала й утримувала власним коштом. За її словами, дитину із сім'ї не вилучали, до адміністративної чи кримінальної відповідальності її не притягували, а претензій щодо виконання нею батьківських обов'язків раніше не висловлювали.

Також жінка зазначала, що суд не з'ясував думку її 17-річного сина, хоча на момент ухвалення рішення він уже навчався у закладі професійної освіти та був достатньо самостійним. На її переконання, застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, за таких обставин було безпідставним.

Проти задоволення апеляційної скарги заперечувала позивачка. Зокрема, у своєму відзиві просила залишити рішення місцевого суду без змін. Вона зазначила, що після ухвалення рішення суду відповідачка не підтримувала стосунків із сином, не цікавилася його життям, здоров'ям чи навчанням і навіть не вітала його з днями народженнями. Крім того, під час розгляду справи у 2016 році жінка повністю визнала позов про позбавлення її батьківських прав та просила розглянути справу без її участі, а тому, на думку позивачки, нинішні доводи апеляційної скарги суперечать її попередній процесуальній позиції. За словами позивачки, у січні цього року її онук загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Україну, а тому вона вважає, що справжньою причиною оскарження рішення через десять років є бажання матері отримати передбачені державою виплати. 

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів Сумського апеляційного суду залишила без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу відповідачки – без задоволення.

У своїй постанові апеляційний суд зазначив, що у 2016 році відповідачка письмово визнала позов про позбавлення її батьківських прав та просила розглянути справу без її участі. Тому оскарження цього рішення через десять років свідчить про непослідовну процесуальну поведінку. Суд також відхилив доводи апелянтки про те, що вона не усвідомлювала наслідків визнання позову через відсутність юридичної освіти, оскільки доказів того, що її волевиявлення не було вільним або вона була обмежена у цивільній дієздатності, не встановлено.

Колегія суддів також наголосила, що питання про позбавлення матері батьківських прав було порушене ще у 2015 році самим неповнолітнім сином. За результатами перевірки органи опіки та піклування і служба у справах дітей підтвердили, що жінка не брала участі в його вихованні та утриманні, тоді як усі обов'язки щодо догляду за хлопцем виконувала його бабуся.

Окремо апеляційний суд звернув увагу, що відповідачка не обґрунтувала, яким чином скасування рішення про позбавлення її батьківських прав через десять років після його ухвалення могло б забезпечити захист прав та інтересів сина, який на той час уже був повнолітнім і загинув, захищаючи Україну.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.