Шлях від наукової діяльності до суддівської кар’єри, розгляд першої справи, найскладніші моменти адаптації на початку роботи на посаді судді Верховного Суду, чинники, які впливають на довіру суспільства до суду, переосмислення ролі судової влади у воєнний час…

Думками про це, а також про функціонування Великої Палати у структурі Верховного Суду та ключові правові висновки ВП ВС за цей рік поділився Секретар Великої Палати Верховного Суду Віталій Уркевич в інтерв’ю виданню «Юридична газета».

— Ви прийшли до судової системи з академічного середовища, маючи великий досвід наукової та викладацької роботи. Що стало для вас поштовхом змінити наукову кар’єру на суддівську?

— Нагадаю, що у 2016–2017 роках уперше в історії незалежної України проводився відкритий конкурс на посади суддів Верховного Суду. Взяти участь у ньому могли також і науковці, які мали досвід роботи понад 10 років. Тож я вирішив спробувати власні сили, оскільки в моєму характері — не зупинятися на досягнутому, а завжди прагнути подальшого професійного розвитку. Я відповідав усім вимогам до кандидатів, що висувалися, і в результаті був визначений одним із переможців конкурсу на посаду судді Верховного Суду.

— Як набували перші навички суддівської роботи? Що було найважчим у переході від теорії до практики?

— Робота у Верховному Суді є колегіальною. Колектив суддів касаційного суду обрав мене до першого складу Великої Палати Верховного Суду, де я мав можливість працювати спільно із суддями зі значним практичним досвідом роботи й запозичити багато позитивного для себе. Найважчим на початковому етапі практичної суддівської роботи було оцінювання всіх можливих правових наслідків ухвалюваних судових рішень найвищої судової інстанції.

— Як змінилося ваше сприйняття права після переходу з викладацької аудиторії до судової зали? Чи допомагає науковий досвід в ухваленні судових рішень?

— Робота судді дає змогу впроваджувати норми права в реальне життя, застосовувати їх до спірних відносин із метою отримання справедливого результату для кожної особи, яка звернулася до суду. Науковий досвід однозначно йде на користь під час ухвалення судових рішень. Адже рішення Верховного Суду дуже часто містять і доктринальні положення, формулювання, які стають потім основою для формування практики в межах усієї судової системи. Тож попередній досвід опрацювання значної кількості наукових та інших джерел, оперування великими масивами інформації, формулювання дефініцій та опис їхніх ознак однозначно використовується й при ухваленні судових рішень.

— Якщо згадати 2017 рік, коли ви розпочали суддівську кар’єру, що було найскладнішим моментом адаптації? Чи пам’ятаєте першу справу?

— До роботи у Верховному Суді я не мав суддівського досвіду й, відверто кажучи, як у будь-якої людини, в мене були побоювання, чи впораюся з усіма завданнями, чи відповідатиму найвищим вимогам. Найскладнішим моментом було те, що ти маєш знайти компроміс щодо ухвалюваного рішення, попри часто протилежні думки колег.

Як відомо, Велика Палата Верховного Суду розглядає справи всіх юрисдикцій усім складом суддів. Оскільки я спеціалізуюся на господарських спорах, інколи потрібен був значний час для з'ясування дійсної правової природи спору у справах інших юрисдикцій.

Першу справу в моїй доповіді, звісно, пам’ятаю. Вона стосувалася можливості оскарження звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) в судовому порядку. Пам’ятаю палку дискусію в нарадчій кімнаті, складну процедуру оформлення тексту судового рішення та окрему думку в цій справі, висловлену колегами по Великій Палаті.

— Як змінилося ставлення суспільства до суддів за останні роки? Відчуваєте зростання чи, навпаки, втрату довіри?

— На мою думку, судова система, як і все наше суспільство, протягом останніх років пройшла крізь сито випробувань і потрясінь, особливо після початку широкомасштабного вторгнення держави-агресора в лютому 2022 року. Однак ми змогли вистояти, мобілізуватися і забезпечити здійснення правосуддя в надскладних умовах воєнного часу.

Аналіз статистичних показників за останні декілька років дає підстави стверджувати, що загальна кількість звернень фізичних і юридичних осіб до суду за захистом збільшується, що, відповідно, свідчить про зростання довіри наших громадян до судової системи. Сьогодні і Верховний Суд зокрема, і судова система загалом працюють ефективно, щороку кількість розглянутих справ та прийнятих рішень зростає.

Звісно, є також і проблеми: їх багато, і вони різносторонні. Передусім ідеться про критичну ситуацію щодо кадрового наповнення судів. Дуже добре, що зараз ВККСУ активно проводить конкурси до місцевих та апеляційних судів.

Складною є ситуація, пов’язана з численними обстрілами та руйнуваннями приміщень судів, що потребує додаткового часу та ресурсів для відновлення цих приміщень і налагодження роботи суду тощо.

Шляхи подолання цих викликів різні. Наприклад, у судах збільшується кількість справ, що розглядаються дистанційно. Це, з одного боку, перехід до сучасних технологій, з іншого — заходи, спрямовані на подолання труднощів у проведенні судових засідань, піклування про безпеку учасників судових засідань.

— На вашу думку, що сьогодні потрібно для відновлення довіри до суду: більше комунікації, реформ чи зміни в самій філософії суддівства?

— Перша думка — відновлення довіри до суду, безумовно, залежить передусім від самих суддів, від того, як оперативно розглядаються справи, якими за своєю суттю є судові рішення, чи вони справедливі, об’єктивні, законні тощо. Водночас важливими чинниками є відповідність законодавства тим запитам і потребам, які висуває суспільство, вчасні зміни до законодавства, відсутність прогалин у правовому регулюванні.

Однак варто наголосити й на тому, що відновлення довіри до суду — це справа й інших учасників судового розгляду. Так, сторони та їхні представники незалежно від результатів розгляду справи мають бути виваженими в публічній оцінці судових рішень, чому повинні сприяти висока правова культура та правосвідомість суспільства.

Неприпустимою є ситуація, коли з критикою судового рішення виступають представники інших гілок влади. Має бути навпаки: можновладці та політики повинні всіляко підтримувати авторитет і незалежність судової влади як невід’ємного атрибута будь-якої цивілізованої держави.

Говорячи про довіру до суду, не можна не згадати про роль та функції «четвертої влади», як її подекуди називають. Окремі медіа сьогодні схильні однобічно висвітлювати ту чи іншу правову ситуацію, інколи не бажаючи розібратися в суті проблематики. Тут, на моє переконання, потрібно посилювати комунікацію суду та суспільства, активно використовувати соціальні мережі, зробити суд відкритішим, щоб долати явища, коли про суди та їхню діяльність поширюється виключно негативна інформація.

Саме через це затвердження Загальної комунікаційної стратегії органів судової влади визначено одним із ключових заходів Дорожньої карти у сфері верховенства права.

— Як велика війна вплинула на вашу роботу як судді? Чи довелося переосмислити роль судової системи в цей час?

— Повномасштабна війна вплинула на організацію роботи, режим проведення засідань, кількість справ, які надходять до розгляду Великої Палати та перебувають у неї на розгляді.

Під час повітряної тривоги ми оголошуємо перерву в засіданнях і рекомендуємо сторонам прямувати до укриття. Верховний Суд не може забезпечити повноцінного укриття для всіх відвідувачів, тому пропонуємо піти, наприклад, до станції метро поблизу. Через 20 хвилин після завершення тривоги продовжуємо засідання. Якщо повітряна тривога оголошена ще до початку робочого дня, то закладаємо годину-півтори, щоб розпочати засідання, бо учасникам процесу потрібно більше часу, щоб дістатися до суду.

Доречно зауважити, що з початком епідемії ковіду та російського вторгнення на територію України пришвидшилися процеси диджиталізації правосуддя, а значну кількість проваджень Велика Палата розглядає в режимі відеоконференції. Це дуже зручно для всіх учасників процесу.

Не варто забувати і про роль ЄСІКС у роботі суду. Так, позитивним кроком є використання електронного кабінету, що пришвидшує розгляд справи, дає змогу пересвідчитись у тому, що сторона вчасно отримала відправлені їй судом документи.

Потрібно розуміти, що безпека учасників судового процесу, як і безпека працівників суду, є важливим питанням.

— У лютому 2023 року вас обрали секретарем Великої Палати Верховного Суду. Як ви оцінюєте її місце та вплив у структурі судової системи сьогодні?

— Забезпечення однакового застосування судами норм права — одне із завдань діяльності Великої Палати Верховного Суду, закріплене в Законі «Про судоустрій і статус суддів».

Утворення у складі Верховного Суду Великої Палати повністю відповідає європейським стандартам організації здійснення правосуддя верховними судами. Консультативна рада європейських суддів у висновку №20 (2017) «Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону» зауважила, що наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальна для верховних судів. Тому існування в межах Верховного Суду механізмів, здатних виправляти непослідовність практики цього суду, має першорядне значення.

Велика Палата Верховного Суду наділена унікальними повноваженнями — вирішення виключних проблем правозастосування, здійснення функції забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики в цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах.

— Скільки справ зараз перебуває на розгляді Великої Палати? Які є складнощі під час розгляду справ?

— Протягом поточного року (станом на початок жовтня 2025-го) на розгляді у Великій Палаті перебувало 825 процесуальних звернень. Серед підстав, з яких касаційні суди передавали справи на розгляд Великої Палати у 2025 році, можна назвати: необхідність відступу від правових висновків іншого касаційного суду — 40% справ, наявність виключної правової проблеми — 30%, відступ від правових висновків Великої Палати — 25%, порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції — 5%.

У поточному році розглянуто 469 процесуальних звернень, а з прийняттям рішення по суті — 231. Потрібно зауважити, що за аналогічний період минулого року на розгляді у Великій Палаті Верховного Суду перебувало 624 процесуальні звернення, що на 25% менше, ніж цього року. Кількість розглянутих проваджень — 373, розглянутих із прийняттям рішень по суті — 175, що також на 25% менше, ніж за аналогічний період у 2025 році.

Зараз на розгляді Великої Палати перебуває близько 300 проваджень.

Звісно, таке навантаження не можна порівняти з кількістю справ, які розглядають нижчі інстанції. Але роботу Великої Палати не можна оцінювати за кількістю розглянутих справ. Варто зважати на те, що Велика Палата розглядає справи зі складними правовими проблемами, і кожен її правовий висновок впливає на тисячі проваджень у судах в усій країні.

Крім цього, все-таки можливі помилки в роботі судів нижчих інстанцій може виправити Верховний Суд. Суд касаційної інстанції права на помилку не має. Тому тривалий час зважується кожне рішення, кожен правовий висновок. Намагаємося не затягувати зі строками розгляду, але є справи з надзвичайно складними правовими проблемами, розв’язання яких потребує більше часу.

Іноді лунає критика, що Велика Палата відступає від попередніх правових висновків. Час від часу така потреба справді виникає з урахуванням розвитку судової практики. Водночас більшість відступів стосується різних позицій касаційних судів, що дає можливість забезпечувати єдність судової практики як у межах Верховного Суду, так і загалом по країні. Важливим моментом є наявність якісної комунікації, щоб судді всіх касаційних судів (в ідеалі й судді всіх інстанцій) знали про актуальну судову практику Великої Палати для її врахування при вирішенні спорів.

З цією метою Верховний Суд розробив та адмініструє унікальний IT-продукт — Supreme LAB, де міститься детальна інформація про справи, які надійшли на розгляд Великої Палати та перебувають у неї на розгляді. Доступ до цієї бази даних відкритий для всіх користувачів.

— Які рішення або підходи, на вашу думку, стали визначальними для всієї судової системи останнього року? Що, можливо, ви б назвали поворотними точками судової практики?

— У спорах щодо майнових прав Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі ключові висновки:

• у разі поділу майна кожному співвласнику виділяється майно в натурі й право спільної власності припиняється, тоді як при виділі частки зі спільної власності таке право припиняється лише для тієї особи, якій частка виділяється в натурі (постанова від 23 квітня 2025 року у справі №357/3145/20);

• розпорядження майном політичної партії не для здійснення статутних завдань і діяльності політичної партії, що завдає шкоди державній безпеці, порушує публічний порядок (постанова від 16 квітня 2025 року у справі №924/971/23);

• звернення стягнення на іпотечне майно після смерті майнового поручителя здійснюється на підставі Закону України «Про іпотеку» без необхідності пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців у порядку ст.ст. 1281, 1282 ЦК України (постанова від 25 червня 2025 року у справі №761/382/21).

Так само актуальним є висновок Великої Палати щодо відшкодування шкоди, наведений у її постанові від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22. Так, відшкодування шкоди, завданої складенням патрульним поліцейським протоколу про адміністративне правопорушення, у разі подальшого закриття справи у зв’язку з відсутністю складу правопорушення можливе, якщо закриття справи відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення чи дій, які мають ознаки свавільності.

Сформулювала Велика Палата і висновок із процесуального питання щодо можливості зупинення апеляційним судом провадження у справі в разі перегляду судового рішення в подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку (п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, постанова від 5 березня 2025 року у справі №910/13175/23).

Також можна згадати й про інші важливі правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права в окремих категоріях справ, зокрема щодо: порядку встановлення факту самостійного виховання дитини; повноважень органів Держгеокадастру звертатися до суду; способу реалізації релігійною громадою права на зміну канонічної приналежності; порядку пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців боржника, якщо боржник помер під час розгляду справи; застосування кондикції до речей, визначених родовими та індивідуальними ознаками; застосування двосторонньої реституції в разі недійсності правочину тощо.

Крім цього, у 2024 році Велика Палата дійшла висновку, що справи про встановлення факту проживання однією сім’єю без шлюбу із загиблим військовослужбовцем підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства незалежно від мети звернення до суду (зокрема, підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім’ї військовослужбовця) і наявності в заявника певних цивільних прав та обов’язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень (постанова від 25 червня 2025 року у справі №761/382/21).

Окремо хочу наголосити, що Велика Палата в постанові від 28 лютого 2024 року у справі №415/2182/20 визначила ознаки суб’єкта злочину, передбаченого ст. 437 «Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни» (назва статті в чинній редакції Кодексу — «Злочин агресії») КК України, і сформулювала висновки щодо кваліфікації дій, вчинених під час збройного конфлікту. У цій справі Велика Палата вирішувала питання щодо можливості притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 437 КК України осіб, які не здійснюють військового та політичного керівництва державою-агресором.

Велика Палата дійшла висновку, що діяння, визначені у ст. 437 КК України, здатні вчиняти особи, які з огляду на службові повноваження або фактичне суспільне становище спроможні здійснювати ефективний контроль за політичними чи воєнними діями або керувати ними та/або істотно впливати на політичні, військові, економічні, фінансові, інформаційні та інші процеси у власній державі чи за її межами та/або керувати конкретними напрямами політичних чи воєнних дій.

До таких осіб належать, зокрема, глави держав та урядів, члени парламенту, лідери політичних партій, дипломати, керівники спецслужб, командири збройних сил, підпорядкованих державі, а також незаконних воєнізованих чи збройних формувань тощо.

Велика Палата зауважила, що вчинені в умовах збройного конфлікту дії, які охоплюються заборонами, встановленими нормами міжнародного гуманітарного права, і становлять їх серйозне порушення, кваліфікуються лише за ст. 438 КК України, і додаткової правової оцінки за іншими статтями цього Кодексу не потребують. Кваліфікуватися за іншими статтями Особливої частини КК України можуть діяння, які хоч і вчинені під час збройного конфлікту, проте не охоплюються заборонами, передбаченими нормами міжнародного гуманітарного права.

— Як, на вашу думку, війна вплинула на судову практику в земельних спорах? Чи змінився баланс між публічним і приватним інтересом? Які проблеми сьогодні найгостріші?

— Безумовно, сьогодні жахливі наслідки війни торкаються ледь не кожної сфери суспільного життя, не є винятком і відносини, пов’язані з обігом землі та землекористуванням.

Нещодавно Велика Палата, вирішуючи спір про правовий режим земель вздовж державного кордону України (прикордонної смуги), які використовуються для забезпечення діяльності Державної прикордонної служби України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, зробила висновок про те, що такі землі належать до земель оборони, щодо яких установлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати лише в державній власності, а отже, не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності (постанова від 2 липня 2025 року у справі №902/122/24).

У цьому контексті варто згадати і про спір, який був предметом розгляду у Великій Палаті та пов’язаний із землями залізниці.

Вирішуючи цей спір, Велика Палата зробила висновок про те, що у випадках, коли на земельну ділянку, що перебуває в постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», частково накладається земельна ділянка, надана у власність фізичної особи, належним способом захисту права АТ «Укрзалізниця» є витребування тільки тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці (постанова від 22 січня 2025 року у справі №446/478/19).

— Верховний Суд формує нові підходи в земельних спорах. Які рішення останніх років ви вважаєте найбільш показовими, що реально змінили правозастосування або стали орієнтиром для судів нижчих інстанцій?

— Про деякі з них уже було зазначено вище, однак є ще декілька цікавих справ, про які хотілося б згадати.

У справі №910/2389/23 Велика Палата виснувала, що належним способом захисту прав орендодавця в разі неповернення орендарем земельної ділянки після закінчення строку договору оренди є зобов’язання повернути таку земельну ділянку. Наявність зобов’язальних (договірних) правовідносин щодо спірної земельної ділянки унеможливлює її повернення із застосуванням положень ст. 391 ЦК України (шляхом пред'явлення негаторного позову до суду).

Належним способом захисту порушених прав орендодавця щодо земельної ділянки, яка передана на підставі договору оренди, строк якого після його попередньої пролонгації на момент звернення з позовом до суду закінчився, є зобов’язання орендаря повернути земельну ділянку (постанова Великої Палати від 16 липня 2025 року у справі №910/2389/23).

Важливою з погляду захисту інтересів держави є справа, у якій Велика Палата виснувала, що обласні державні (військові) адміністрації, діючи від імені держави як власника лісової ділянки, мають право вимагати розірвання договору тимчасового довгострокового користування лісами в судовому порядку в разі порушення умов договору тимчасовим користувачем, зокрема при здійсненні будівництва без погодження з постійним лісокористувачем.

Вимога про розірвання такого договору є належним та ефективним способом захисту й не потребує пред’явлення вимоги про знесення самочинного будівництва, якщо договором врегульовано повернення земельної ділянки та приведення її в придатний для використання стан (постанова Великої Палати від 7 травня 2025 року у справі №902/111/24).

Звісно, не можна не згадати про справу, у якій Верховний Суд повернув доступ для всіх мешканців Києва до земельної ділянки водного фонду в урочищі Берковщина в межах прибережної захисної смуги Дніпра в Дарницькому районі столиці та припинив володіння представників житлового комплексу берегоукріпленням (гідротехнічними спорудами) у межах цієї території.

Верховний Суд погодився з аргументами прокурора про те, що товариство відповідно до вимог водного та земельного законодавства не може бути власником вказаних об’єктів і речове право щодо них у відповідача виникнути не може, оскільки берегоукріплення (гідротехнічні споруди) нерозривно пов’язані з водним об’єктом (річкою Дніпро) та виконують функції захисту від розмиву та укріплення берега.

ВС виснував, що право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об’єкт права власності не існує (постанова Касаційного господарського суду у складі ВС від 6 серпня 2025 року у справі №910/6579/24).

— Серед юристів є думка, що розгляд земельних спорів триває надто довго. Чому, на вашу думку, виникають ці затримки? Чи є реальні механізми, щоб прискорити розгляд без втрати якості рішень?

— Визначений законодавцем колегіальний принцип роботи Великої Палати, а також рівень складності правових питань, які потрапляють на її розгляд (і це стосується не лише спорів, пов'язаних з обігом земель), досить часто вимагає значного часового ресурсу. Необхідно розуміти, що остаточність рішень Великої Палати позбавляє її права на помилку, тому всі без винятку рішення мають бути виважені, ретельно пропрацьовані.

Нині кожен із суддів Великої Палати, окрім визначеного процесуальним законом механізму, послуговується й додатковими організаційними формами підготовки до розгляду справи, що узгоджені суддями Великої Палати, а саме: кількість та категорії справ, що можуть призначатися до розгляду протягом тижня суддями відповідної юрисдикції, попереднє обговорення справи суддями профільної юрисдикції тощо. Перелічені механізми спрямовані на оптимізацію часових витрат при підготовці до розгляду справи.

— Україна рухається до гармонізації з європейським правом. Наскільки практика Верховного Суду в земельних спорах уже відповідає європейським стандартам? Що ще потребує адаптації?

— Забезпечення єдності судової практики Великою Палатою та потреба інтенсифікувати процес упровадження практики Європейського суду з прав людини та Суду справедливості Європейського Союзу в українську правову систему — одне з ключових завдань.

Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка набула чинності 1 вересня 2017 року, зумовлює потребу реалізації її положень за допомогою низки правових інструментів. Один із них — урахування правових позицій, сформульованих у рішеннях Суду справедливості ЄС, які можуть використовувати суди України як частину аргументації, а також для тлумачення національного законодавства у світлі європейських цінностей і підходів.

Сьогодні судова практика вже на шляху до того, що спори в судах потрібно вирішувати, зокрема, послуговуючись методологією, запропонованою у відповідних висновках ЄСПЛ і Суду справедливості ЄС.

Розглядаючи справу щодо тарифів на послуги з передачі електричної енергії №910/9627/20 (постанова від 3 серпня 2022 року), Велика Палата зазначила, що релевантним для питання тарифів на послуги з передачі та диспетчеризації електроенергії в Україні є рішення Суду справедливості ЄС від 6 грудня 2018 року у справі FENS v Slovak Republic, С-305/17. У ньому Суд постановив, що митні збори заборонені незалежно від будь-якої мети, для якої вони були встановлені, та призначення отриманого від них доходу, адже будь-яка плата, навіть невелика, яка накладається на товар через те, що він перетинає кордон, є перешкодою для руху такого товару.

У постанові від 17 квітня 2024 року у справі №910/13988/20 Велика Палата вказала, що доктрина мовчазної згоди, як вона закріплена у праві ЄС, не запроваджена в законодавстві України, однак Велика Палата посилається на її тлумачення у праві ЄС для ілюстрації того, що в питанні охорони та захисту прав на торговельні марки можливим і навіть таким, що має бути однаковим у всіх державах — учасницях ЄС, є підхід, за яким два власники торговельних марок (що містять ідентичне позначення), які тривалий час використовували їх для просування своєї продукції, можуть надалі добросовісно використовувати їх. У цьому випадку Велика Палата звернулася до практики Суду справедливості ЄС, який у рішенні від 22 вересня 2011 року у справі Budějovický Budvar, národní podnik v Anheuser-Busch Inc, C482/09 розтлумачив доктрину мовчазної згоди (acquiescence)у праві ЄС.

Насамкінець у постанові від 5 березня 2025 року у справі №910/8781/23 Велика Палата, вирішуючи питання про анулювання торговельної марки, звернула увагу на подібні норми щодо анулювання прав на торговельну марку з підстави невведення її в дійсне використання протягом п’ятирічного строку, що містяться в Регламенті Європейського парламенту і Ради (ЄС) №2017/1001 від 14 червня 2017 року про торговельну марку ЄС (ст. 58), а також послалася на рішення Суду справедливості ЄС від 13 жовтня 2021 року у справі Markus Schneider v European Union Intellectual Property Office, Т-12/20.

«Юридична газета»