Відносини фактичного користування земельною ділянкою комунальної власності власником розташованого на ній нерухомого майна без укладеного договору оренди є кондикційними та регулюються гл. 83 ЦК України, а не податковим законодавством. Строк давності, встановлений ст. 102 ПК України для визначення контролюючим органом суми грошових зобов'язань платника податків, не застосовується до вимог про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки такі правовідносини виникають не між платником податків і контролюючим органом, а між власником земельної ділянки та фактичним користувачем.

Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.

Міська рада просила стягнути з товариства безпідставно збережені кошти за користування землею: нерухомість на ділянці комунальної власності воно набуло в липні 2018 року, а договір оренди уклало лише у грудні 2021 року. У касаційній скарзі товариство стверджувало, що кошти розраховано як податковий платіж (плата за землю), тому їх можна нарахувати лише в межах 1095 днів, передбачених ПК України, а поза цим строком воно вільне від грошового зобов'язання.

КГС ВС зазначив, що фактичний користувач, який без достатньої правової підстави зберіг кошти, які мав сплатити за користування ділянкою, зобов'язаний повернути їх власнику землі на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Водночас п. 102.1 ст. 102 ПК України визначає строк, упродовж якого контролюючий орган може самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків. Спірні правовідносини не є податковими, тому строки давності в них регулюються цивільним законодавством.

Касаційну скаргу товариства залишено без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду – без змін.

Постанова КГС ВС від 15 вересня 2026 року у справі № 908/3774/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140064187.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

Верховний Суд