Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У суспільному сприйнятті європейська інтеграція часто зводиться до переліку кроків і критеріїв, які потрібно виконати, щоб наблизитися до членства в Європейському Союзі. Проте у сфері верховенства права така логіка є хибною.
Для Європейського Союзу верховенство права — це передусім цілісна конструкція. Гармонізація законодавства створює нормативний фундамент, практичне застосування наповнює його реальним змістом, а сталість і незворотність реформ формують довіру до інституцій.
Отже, у переговорах про вступ до ЄС верховенство права — це не "розділ" і не набір формальних критеріїв, а тест на довіру до держави. Від того, як Україна складе цей тест, залежить не лише темп переговорів, а й якість держави, яку ми будуємо.
Саме тому прогрес у сфері верховенства права визначає динаміку всього переговорного процесу — і тут компроміси неможливі.
У переговорній архітектурі ЄС питання верховенства права зосереджені у Кластері 1 "Основи". Цей кластер відкривається першим і закривається останнім — і саме він визначає темп просування за всіма іншими напрямами переговорів.
У разі погіршення ситуації у сфері верховенства права Європейський Союз може призупинити рух за іншими кластерами або переглянути вже досягнутий поступ.
Тому Кластер 1 — не технічний етап, а структурне ядро переговорного процесу, де формується довіра до держави як до партнера, здатного забезпечувати сталість реформ. Водночас в Україні цю роль часто недооцінюють – сприймають як один із багатьох переговорних блоків, а не як елемент, від якого залежить перебіг всього процесу.
У процесі вступу до ЄС переговори неминуче зводяться до головного: які базові вимоги у сфері верховенства права не підлягають політичному торгу.
З-поміж них передусім йдеться про незалежні суди, рішення яких держава виконує навіть тоді, коли вони є для неї "незручними". Така незалежність повинна забезпечуватися практичними гарантіями — захищеністю суддів від тиску, відсутністю вибіркового застосування дисциплінарних процедур і неухильним виконанням судових рішень.
Не менш важливою є передбачуваність правосуддя, коли одні й ті ж правила застосовуються до всіх незалежно від статусу, посади чи політичної доцільності.
Окреме значення мають ефективні антикорупційні механізми. Мова не лише про наявність інституцій чи формальних процедур, а про реальну здатність держави запобігати зловживанням владою, виявляти такі правопорушення та забезпечувати притягнення до відповідальності без вибірковості.
Принциповими складовими є також підзвітність влади та ефективний правовий захист. Йдеться про те, чи мають громадяни реальну можливість оскаржити неправомірні рішення органів влади в незалежному суді, скористатися правом на їх перегляд і зрештою домогтися виконання судового рішення.
Це не повний перелік, але саме ці елементи формують основу верховенства права — не як абстрактної цінності, а як щоденної практики взаємодії громадянина з державою.
Для України досвід країн-кандидатів у переговорах про вступ є не менш важливим, ніж сама методологія розширення. Адже саме ці приклади демонструють, як ЄС на практиці відрізняє формальний прогрес від реальних змін та що впливає на подальшу динаміку переговорів.
Показовим прикладом є Хорватія. Так, у процесі виконання розділу 23 (який сьогодні входить до Кластера 1 "Основи") країна зіткнулася з вимогами, які на той момент були безпрецедентно жорсткими для процесу приєднання. Європейська комісія оцінювала не лише ухвалення законів, а й перші переконливі результати їхнього застосування — незалежність судів, реальні антикорупційні розслідування, вироки у справах високого рівня та ефективність прокуратури. Відтак, на фінальному етапі ключовим стало не формальне виконання критеріїв, а здатність держави продемонструвати стійку практику їхньої реалізації. Саме ця практична спроможність забезпечила успішне завершення переговорів.
Водночас хорватський кейс виявив структурну вразливість попередньої методології розширення, за якої формальне виконання критеріїв не гарантувало сталості реформ після вступу. Цей досвід був врахований у подальшій еволюції переговорної методології Європейського Союзу та переходу до посиленої умовності у сфері верховенства права — з акцентом на тривалу оцінку практики, переконливі результати правозастосування та збереження досягнутого прогресу до моменту набуття членства.
Чорногорський досвід показав інше: навіть країна, яка тривалий час була лідером переговорного процесу, може втратити поступ, якщо верховенство права перестає бути внутрішнім політичним пріоритетом.
Розпочавши переговори про вступ ще у 2012 році, країна першою серед країн Західних Балкан відкрила розділи 23 і 24 — ключові для сфери верховенства права — і впродовж кількох років демонструвала стабільну динаміку євроінтеграційного руху. Однак у другій половині процесу стало очевидно, що формальна гармонізація законодавства не є достатньою умовою просування. За відсутності сталої політичної волі та переконливих результатів правозастосування прогрес у сфері верховенства права поступово втрачає динаміку.
Іншим шляхом пішла Албанія – складним, але системним. Судова реформа, розпочата у 2016 році з ухваленням конституційних змін і запуском масштабної перевірки доброчесності суддів і прокурорів, передбачала глибоке інституційне перезавантаження судової влади і свідомо допускала тимчасове ослаблення її функціонування — як ціну за довгострокове очищення системи. Утім, саме послідовність і незворотність таких змін стали ключовими факторами довіри до здатності держави забезпечувати сталість реформ.
Отже, досвід країн-кандидатів дає підстави для висновку, що гармонізація законодавства є необхідною, але сама по собі ще не створює результату. Навіть досягнутий прогрес може бути втрачений, а складні інституційні рішення інколи стають необхідною інвестицією у довгострокову довіру. Відтак ключовим у переговорах є не сам факт змін, а їхня сталість у часі.
Сьогодні Україна не є країною, що відстає у переговорному процесі. Водночас вона перебуває під пильнішою увагою, ніж більшість країн-кандидатів — через масштаб держави, війну та власну амбітну мету швидкого просування до членства.
Після відкриття переговорів Україна перейшла від політичних декларацій до формування внутрішньої рамки реформ у сфері верховенства права. У травні 2025 року була схвалена Дорожня карта з питань верховенства права — стратегічний документ із чітким переліком законодавчих, інституційних і практичних змін.
Горизонт її виконання — кінець 2027 року. Це амбітний строк, який вимагає не лише технічної роботи, а й високого рівня політичної волі, скоординованих зусиль усіх ключових стейкхолдерів, інституційного лідерства та готовності брати відповідальність за складні й часто політично чутливі рішення.
Війна завжди ставить державу перед вибором пріоритетів. Один із найскладніших — як забезпечити подальше впровадження змін у сфері верховенства права в умовах тривалого воєнного стану.
Європейська логіка виходить з протилежного: війна не може бути підставою для зниження стандартів верховенства права — навпаки, саме в умовах надзвичайних викликів ці стандарти стають критично важливими. У воєнний час держава закономірно отримує розширені повноваження. Тому питання підзвітності, контролю та правової визначеності виходять на перший план.
Для України це означає, що реалізація Дорожньої карти з питань верховенства права має бути реальним політичним пріоритетом для всієї системи державної влади. Йдеться не лише про відповідальність уряду як органу, що її ухвалив, а про скоординовану участь парламенту, органів правосуддя та інших інституцій, від яких залежить якість і темп її впровадження.
У цих умовах реформи у сфері правосуддя варто розглядати не як додатковий тягар, а як інституційний фундамент державної стійкості.
Якщо дивитися на процес євроінтеграції цілісно, він не зводиться лише до задекларованого політичного курсу. Це процес щоденних виборів — у законодавстві, у правозастосуванні, у ставленні держави до громадянина. Саме ці вибори формують реальну траєкторію руху до Європейського Союзу і визначають рівень довіри до держави — як всередині країни, так і з боку ЄС.
Зрештою внутрішній вимір довіри стає визначальним. Вона формується не у звітах для партнерів, а у щоденному досвіді взаємодії громадянина з державою. Там, де працює незалежний суд, де правила однакові для всіх, де влада не уникає відповідальності, а верховенство права перестає бути зовнішньою вимогою і стає суспільною нормою. В цей момент верховенство права перетворюється на внутрішній вибір.
Для України це означає принципову річ: європейська інтеграція не відбудеться "авансом". Вона залежить від того, чи стануть реформи внутрішнім вибором держави. Саме тут закінчуються компроміси — і починається довіра.
Оксана Цимбрівська, керівниця Проєкту ЄС "Право-Justice"
