26 червня 2007 р. у м. Києві відкрився VIII позачерговий з’їзд суддів України

 

 

З’їзд було скликано за ініціативи Ради суддів України. У його роботі взяли участь делегати, обрані конференціями та зборами суддів, від:

Конституційного Суду України — 3 делегати;

Верховного Суду України – 12;

загальних судів — 222;

господарських судів — 54;

адміністративних судів — 47;

військових судів — 10 делегатів.

На розгляд учасників форуму були запропоновані такі питання:

1. Про стан виконання державою Конституції та законів України щодо забезпечення незалежності судової влади.

2. Про стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності суддів.

3. Питання Вищої ради юстиції. Інформація голови Вищої ради юстиції про діяльність Вищої ради юстиції (за згодою). Інформація членів Вищої ради юстиції, призначених з’їздом суддів України.

4. Про дисциплінарну практику кваліфікаційних комісій суддів.

Форум відбувся за присутності представників Вищої ради юстиції, Міністерства юстиції України, закордонних гостей, зокрема представників Ради Європи, журналістів вітчизняних і закордонних засобів масової інформації.

Роботу з’їзду відкрив голова Ради суддів України П. Пилипчук. Делегати обрали президію, секретаріат з’їзду, мандатну, лічильну та редакційну комісії, затвердили порядок денний і регламент роботи форуму.

З доповіддю «Про стан виконання в державі Конституції і законів України щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів» виступив голова Ради суддів України Петро Пилипчук *.

— Шановні делегати з’їзду! Питання «Про стан виконання в державі Конституції і законів України щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів» внесено на розгляд з’їзду суддів України на виконання постанови спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України, колегії Державної судової адміністрації України від 16 березня 2007 р. і рішення Ради суддів України від 12 червня 2007 р.

Звичайно, для проведення такого екстраординарного заходу, як позачерговий з’їзд суддів, ми повинні були мати серйозні підстави і переконання в тому, що в інший спосіб не можемо вплинути на ситуацію. На думку Ради суддів України такі підстави і такі сподівання були і є.

Незалежність судової влади у цивілізованому світі визнається найголовнішою гарантією якісного і справедливого захисту Конституції та її цінностей, забезпечення законності та правопорядку, підтримання стабільності в державі, об’єктивного і неупередженого правосуддя, належної захищеності громадянина і його прав.

Незалежність судової влади, самостійність судів і незалежність суддів не є цілісними поняттями, вони складаються із низки компонентів, сукупність яких та їх змістове наповнення і є визначальними при вирішенні питання про те, чи є в державі ця незалежність, чи її немає. У Законі «Про судоустрій України» в цілому названі ці компоненти. У ст. 14 цього Закону зазначається, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються:

особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;

незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

забороною втручання у здійснення правосуддя;

відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

функціонуванням органів суддівського самоврядування;

визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Однак не можна сказати, що зрозуміла в будь-якій демократичній країні аксіома про те, що держава не може бути демократичною і правовою, якщо в ній не існує незалежного суду, сприймалася і сприймається в Україні легко та однозначно.

Протягом багатьох років ми були свідками ігнорування українськими політиками ідей щодо розбудови незалежного суду, систематичних намагань принизити авторитет судової влади, відібрати у неї притаманні лише їй повноваження, фінансувати її в ручному режимі, не дати можливості зайняти їй достойне місце в системі органів державної влади.

Таке ставлення до судової влади, таке її сприйняття було характерним завжди, однак гучні заяви керівників держави про необхідність наповнення декларацій про самостійність судів та незалежність суддів реальним змістом, певні практичні кроки в цьому напрямі давали надію, що країна переросте цю дитячу хворобу і врешті-решт судова влада дійсно стане незалежною.

Однак події останніх місяців засвідчили марність таких очікувань.

Політична криза, правовий нігілізм та очевидна неспроможність суб’єктів політичного протистояння розв’язувати політичні проблеми належними засобами загострили наявні у сфері правосуддя проблеми, призвели до масштабного і безцеремонного втручання політиків у правосуддя.

Ми стали свідками використання учасниками політичного протистояння наданих їм повноважень для посилення залежності судових органів, тиску на суддів, втягування їх у політичну боротьбу, нав’язування неправових підходів до вирішення спорів та конфліктів, перетворення суду в орган виконання політичних та особистих замовлень, у придаток тієї чи іншої політичної сили, у засіб задоволення політичних, корпоративних та приватних інтересів.

Ми стали свідками безпрецедентних і системних спроб зруйнувати Конституційний Суд України, Верховний Суд України, всю судову систему.

Рада суддів України, інші органи суддівського самоврядування, керівництво Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів, усвідомлюючи небезпечність втягнення судів у з’ясування політичних стосунків, постійно реагували на факти втручання в судову діяльність та факти впливу на суди з метою прийняття певних судових рішень. Зокрема, такі звернення були прийняті на спільному засіданні президії Ради суддів України і Президії Верховного Суду України в березні 2007 р., за результатами декількох засідань Ради суддів України, зборів суддів Верховного Суду України.

Рада суддів України закликала суб’єктів політичного протистояння утриматися від намагань протиправно використовувати суди для досягнення своїх політичних цілей, а тим більше втягувати їх у політичну боротьбу, наголошувала на тому, що забезпечення функціонування органів судової влади на визначених Конституцією засадах є обов’язковою умовою належного захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, розвитку демократичного суспільства, побудови правової держави.

На жаль, заходи, спрямовані на зупинення вказаних негативних процесів, які постійно вживала суддівська спільнота, виявилися малоефективними.

Оцінивши ситуацію, що склалася, Рада суддів України 21 травня 2007 р. вимушена була констатувати, що вітчизняне правосуддя опинилося перед реальною загрозою знищення його засад, а Україна та українське суспільство — перед втратою своєї правової основи, якою є судова система.

Подальші зазіхання на незалежність судової влади, стимулювання, а то й відверте ініціювання всіма учасниками політичного протистояння руйнівних процесів у сфері правосуддя та істотне зменшення уже досягнутого рівня незалежності судової влади і стали тими об’єктивними причинами, що зумовили необхідність проведення позачергового з’їзду суддів, необхідність захистити правосуддя в країні.

Шановні делегати! Згідно з Конституцією та законами України суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються.

Саме ігнорування цих конституційних засад і стало основною причиною тих кризових явищ у правосудді, які наявні сьогодні.

Факти тиску на суддів та втручання в діяльність судів набули системного і безпрецедентного характеру.

Це стосується практично всіх аспектів функціонування судової влади — розгляду конкретних судових справ, формування суддівського корпусу, призначення суддів на адміністративні посади, вирішення питань про відповідальність суддів.

Постійними є намагання прийняти закони, що ревізують статус суддів, обмеження фінансової самостійності судів і суддів, встановлення жорстокого контролю за діяльністю судів, обмеження повноважень органів суддівського самоврядування.

При цьому втручання в судову діяльність супроводжуються гучними заявами з боку високо посадовців про суцільну корупцію в судах, непрофесіоналізм суддів, їх низькі моральні якості, безвідповідальність, безконтрольність, кланову корпоративність Такими заявами дискредитуються не стільки ті судді, які у своїй діяльності переступили суддівську присягу, скільки вся судова система, підривається її авторитет і авторитет держави, наноситься непоправна шкода міжнародному іміджу України.

Набула системного характеру і стала звичною практика надання оцінки рішенням судів некомпетентними суб’єктами, ігнорування судових рішень, які набрали законної сили. Це в свою чергу призводить до поширення у суспільстві правового нігілізму, неповагу до суду та його рішень, девальвацію судових рішень, втрату ними суспільного визнання та обов’язковості їх виникнення.

Навіть Президент України, котрий особливо має дбати про авторитет судової влади, публічно оцінюючи конкретне судове рішення, дозволяє собі називати судовий розгляд справи у Верховному Суді «фарсом», а оцінюючи одне з Рішень Конституційного Суду, заявляє, що воно є неконституційним.

Що вже говорити про колишнього міністра юстиції, який будучи стороною у справі, неодноразово в ЗМІ оцінював одне із судових рішень, яке не вступило в законну силу, вживаючи майже ненормативну лексику, підриваючи не тільки авторитет суду, але й впливаючи у такий спосіб на суддів апеляційного і касаційного судів, які ще мали розглянути справу.

Не завжди дотримуються принципів розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, самостійності судів та незалежності суддів вітчизняні законодавці. 17 травня 2007 р. вони ухвалили Постанову Верховної Ради України «Про спроби маніпулювання Печерським районним судом м. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії», що містить положення, які за своїм змістом є втручанням у здійснення правосуддя, тиском на суддів, неповагою до суду та привласненням його функцій, в якій зазначається як саме мав діяти суд, яке рішення він повинен був постановити.

Фактично народні депутати України вийшли за межі своїх повноважень і привласнили собі функцію правосуддя, що заборонено ст. 124 Конституції.

Крім того, цією постановою Генеральній прокуратурі України та Вищій раді юстиції запропоновано здійснити перевірку фактичних обставин прийняття суддями згаданого рішення, а Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя — у разі надходження документів від Вищої ради юстиції за результатами цієї перевірки невідкладно подати на розгляд парламенту проекти відповідних рішень. Це не може бути розцінено інакше, як тиск на суддів, зокрема тих, які здійснюватимуть розгляд цієї справи в апеляційному та касаційному порядку.

Таким, що не базується на законі та є втручанням в організацію здійснення правосуддя і порушення гарантій самостійності судів та незалежності суддів, є і звернення першого заступника Міністра Кабінету міністрів України до Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України, місцевих та апеляційних судів м. Києва, Вищого адміністративного суду України щодо термінового повідомлення Кабінету Міністрів України про надходження до судів справ, сторонами (третіми особами) яких є Кабінет Міністрів України, Прем’єр-міністр України або члени Уряду, та невідкладного надання вичерпної інформації про такі справи. Відповідно до цих звернень Державна судова адміністрація України має двічі на день надавати Кабінету Міністрів України узагальнену інформацію про такі справи по всіх регіонах України.

Закон не наділяє будь-які органи виконавчої влади повноваженнями щодо організаційного керівництва судами, не передбачає обов’язку надання головами судів та суддями оперативної інформації органам виконавчої влади щодо певних категорій судових справ, не встановлює переважного права Кабінету Міністрів України та членів Уряду на отримання процесуальної інформації, у тому числі повідомлення про надходження до суду позовів (заяв), відкриття провадження у справі тощо.

Прикладів втручання в судову діяльність, тиску на суди внаслідок перевищення владних повноважень можна навести багато. Особливу тривогу викликають факти маніпулювання повноваженнями, пов’язаними з призначенням, обранням і звільненням суддів, притягненням їх до відповідальності, призначенням суддів на адміністративні посади.

Законом передбачається як гарантія незалежності судової влади «особливий порядок» призначення, обрання і звільнення суддів, притягнення їх до відповідальності. Але чи здатний він сьогодні забезпечити призначення на суддівські посади мудрих, вольових, високоморальних і високопрофесійних людей, здатних здійснювати правосуддя незалежно і неупереджено? Досвід останніх місяців засвідчує, що ні.

Процедури добору і призначення суддів на посади чинним законодавством виписані так, що вони не базуються на конкурсних засадах, є непрозорими і просякнутими суб’єктивними факторами.

У Законі України «Про статус суддів» конкурсна процедура добору кандидатів на конкретну вакантну посаду судді врегульована в гранично лаконічній формі і в практиці кваліфікаційних комісій має переважно «формально-анкетний» характер. У більшості випадків такий добір залежить від згоди і позиції одного голови суду, а це не можна визнати таким, що ґрунтується на законі. Тому запровадження справжнього конкурсного порядку зайняття судової посади і розроблення відповідних нормативних актів з цього питання є виправданим та нагальним.

Неналежні умови праці суддів, низький рівень матеріального забезпечення, непрестижність суддівської професії, підвищені професійні ризики призводять до того, що бажаючих одягнути суддівську мантію не так вже й багато. Станом на 1 січня 2007 р. залишалися вакантними 946 посад суддів, тобто кожна сьома посада — вакантна. Суді до досягнення 65-річного віку ідуть у відставку, що, як правило, зумовлено невпевненістю у завтрашньому дні, постійними посяганнями з боку законодавчої та виконавчої влади на фінансову незалежність суддів та їх соціальну захищеність.

Останній приклад. Законом України «Про Державний бюджет на 2007 рік» Верховна Рада України істотно погіршила фінансове забезпечення суддів та працівників апаратів судів, що одразу ж спричинило відтік із суддівського корпусу висококваліфікованих і досвідчених суддів.

Проте проблеми полягають не тільки в цьому.

Перше призначення на посаду судді та звільнення судді з посади здійснюється за обов’язкової участі у цьому процесі Вищої ради юстиції, яка на сьогоднішній день є заполітизованою і може використовувати свої повноваження для призначення на суддівські посади «кишенькових» суддів, які при здійсненні правосуддя мають виконувати політичні або й неполітичні замовлення, та для звільнення суддів непокірних.

Вища рада юстиції останнім часом відверто демонструє неоднаковий підхід до вирішення питань про звільнення суддів з посад за порушення присяги, перевищення членами цього органу своїх повноважень при проведенні перевірок, відхід ради або її окремих членів від правових засад діяльності цього органу, їх упередженість.

В одних випадках Вища рада юстиції надзвичайно оперативно, буквально в лічені дні а то й години, приймає рішення про внесення подання щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, навіть не вислухавши пояснення самого судді, в інших — прийняття рішень затягується на місяці та навіть роки.

Так, діючи всупереч вимогам ст. 25 Закону України «Про Вищу раду юстиції» та Регламенту Вищої ради юстиції, члени цього органу 6 квітня 2007 р. вилучили у Феодосійському міському суді Автономної Республіки Крим не розглянуту по суті адміністративну справу та доставили її до м. Києва. 20 квітня 2007 р. на своєму засіданні Рада суддів України визнала, що член Вищої ради юстиції В.А. Бондик втрутився у розгляд зазначеної судової справи та перешкоджав здійсненню правосуддя, що прямо заборонено ст. 126 Конституції України та ст. 14 Закону України «Про судоустрій України». Вища рада юстиції, розглянувши звернення Ради суддів України, замість принципової оцінки таких дій свого члена, обмежилася обговоренням цього факту.

Інший приклад. 30 травня 2007 р. Печерський районний суд м. Києва, колегіально у складі трьох судів В.О. Фінагєєва, С.Я. Волкової, Р.Ю. Козлова розглянув клопотання про забезпечення адміністративного позову у справі № 2-а-569/07. Суд ухвалив рішення про задоволення клопотання позивача.

Уже наступного ранку Вищою Радою юстиції було прийнято рішення про проведення перевірки стосовно цих суддів, через декілька годин член Вищої ради юстиції О.В. Задорожній приступив до цієї перевірки, не повідомляючи суддів про її підстави, вимагав від суддів надати пояснення щодо справи, в супроводі двох працівників Вищої Ради юстиції — спеціалістів у галузі комп’ютерних технологій — з’явився до суду з вимогою про проведення ними технічної перевірки комп’ютера судді. За результатами «перевірки» 4 червня 2007 р. була складена довідка з пропозицією про внесення подання про звільнення суддів з посади за порушення присяги судді.

Не зважаючи на те, що судді на той час хворіли, про що було відомо у Вищій Раді юстиції, 6 червня 2007 р. вона прийняла рішення про внесення подання за пропозицією члена Вищої ради юстиції О.В. Задорожнього щодо звільнення суддів з посад за порушення присяги судді. При цьому всупереч регламенту Вищої ради юстиції, суддів не було ознайомлено з підставами та суттю перевірки стосовно них, з довідкою, складеною за результатами перевірки, не було повідомлено про засідання секції та засідання Ради, які відбулися за їх відсутності незважаючи на наявність поважних причин.

Члени Вищої ради юстиції дійшли висновку про порушення вказаними суддями присяги судді при розгляді ними справи та ухвалення рішення, яке й сьогодні є чинним, не перевірялося в апеляційному та касаційному порядку.

Характерним у цьому випадку є й оперативність Верховної Ради України — суддя С.Я. Волкова була звільнена з посади судді уже 7 червня 2007 р. І знову ж таки без заслуховування пояснень судді та дотримання інших формальностей.

Останній факт є ще одним підтвердженням того, що Верховна Рада України не повинна вирішувати питання обрання суддів на посади безстроково та звільнення їх з цих посад. Зумовлено це тим, що Верховна Рада на сьогоднішній день є суто політичним органом і уже через це обрання суддів безстроково чи звільнення їх з посад може відбуватися за принципами політичної доцільності.

Зверніть увагу — протягом останнього часу, на офіційному сайті Верховної Ради України реєструються проекти постанов Верховної Ради України про звільнення суддів Печерського районного суду м. Києва з посад в зв’язку з розглядом ними певних судових справ, суддів, стосовно яких не було прийнято рішення повноважного органу про дисциплінарне провадження та внесення подання про звільнення, в тому числі суддів, які призначені на посаду вперше Указом Президента України, а не обрані Верховної Радою України. Це є прямим тиском на суддів при здійсненні правосуддя, оскільки з’являються такі проекти саме протягом розгляду відповідними суддями певної резонансної справи.

Особливо ефективним інструментом маніпулювання і керування судами було й лишається призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад.

Нагадаю, що участь Президента України у процесі призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад при прийнятті в лютому 2002 р. Закону «Про судоустрій України» стала результатом компромісу — планувалося віднести це питання до повноважень органів суддівського самоврядування. Не випадково і сьогодні у ст. 116 цього Закону є чинне положення про те, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах.

Треба зазначити, що спочатку Адміністрація, а пізніше Секретаріат Президента ці повноваження Президента використовували для певних маніпуляцій. Загалом це виглядало як оперативне призначення на адміністративні посади одних суддів і тривале та немотивоване непризначення інших.

З часом своїми указами Президент збільшував свої повноваження, встановлюючи не передбачені законом процедури призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції. Велике занепокоєння викликала реалізація Президентом України визначеного одним із указів права одноособово, без участі голів відповідних судів та органів суддівського самоврядування, призначати виконуючих обов’язки голів судів.

Рада суддів України, Голова Верховного Суду України зверталися до Президента України з проханням скасувати ці процедури.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 р. № 1-рп/2007 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. Рішення набрало чинності та є обов’язковим для виконання.

Вказаним Рішенням Конституційного Суду України також рекомендовано Верховній Раді України врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади в законодавчому порядку.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції судоустрій, судочинство та статус суддів визначаються виключно законами України. Таким чином, рекомендоване Конституційним Судом України врегулювання зазначеного питання судоустрою могло і може бути здійснене лише шляхом прийняття відповідного закону.

Станом на 31 травня 2007 р. такого закону Верховна Рада України не прийняла. Натомість 30 травня 2007 р. Верховна Рада прийняла не закон, а Постанову «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад», якою встановила «тимчасово, до законодавчого врегулювання, запровадити такий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад: голова суду, заступник голови суду (крім Голови Верховного Суду України та заступників Голови Верховного Суду України) призначаються на посаду строком на п’ять років із числа суддів відповідного суду та звільняються з посади Вищою радою юстиції на підставі рекомендації: Ради суддів України (а щодо спеціалізованих судів — відповідної ради суддів); Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду); зборів суддів відповідних судів; а також члена Вищої ради юстиції. Вища рада юстиції таким чином, одержувала право призначати суддів на адміністративні посади виключно у своєму середовищі.

Ця Постанова, як вбачається із її тексту, набрала чинності не з моменту її оприлюднення, і навіть не з моменту підписання, а з дня її прийняття, тобто з 30 травня 2007 р.

Стало зрозуміло, що в разі невжиття термінових заходів Вища рада юстиції найближчим часом стане призначати суддів на адміністративні посади та звільняти з цих посад.

Тим більше, що 1 червня 2007 р. закінчувалися повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції.

Стало також зрозуміло, що повноваження з призначення суддів на адміністративні посади надані Вищій раді юстиції у неконституційний спосіб — постановою, а не законом. Це усвідомлювали й народні депутати, у чому можете переконатися, перечитавши стенограму засідання Верховної Ради.

Думаю також, що всім було зрозуміло й те, що Вища рада юстиції відповідно до чинного законодавства в принципі не може мати повноважень з призначення суддів на адміністративні посади — надання таких повноважень не узгоджується зі статтею 131 Конституції, ч. 5 ст. 20 Закону «Про судоустрій України» (у частині, конституційність якої не поставлена під сумнів Конституційним Судом України), ст. 3 Закону «Про Вищу раду юстиції», Рішенням Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 р. № 14–рп/2001.

Політичний підтекст надання таких повноважень Вищій раді юстиції був очевидний.

З іншого боку, зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання могло призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже — до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Рада суддів України була поставлена в умови, коли було необхідно терміново знайти конституційний і законний вихід із ситуації, не дати втягнути суди у політичне протистояння, запобігти заподіянню непоправної шкоди авторитету правосуддя і держави.

Внаслідок таких обставин Рада суддів України 31 травня 2007 р. рішенням № 50 до врегулювання цього питання в законодавчому порядку взяла на себе відповідальність за призначення суддів на посади голів, заступників голів судів загальної юрисдикції та звільнення з цих посад (крім адміністративних посад у Верховному Суді України).

Це надзвичайно принципове і важливе рішення неоднозначно було сприйнято українськими політиками, у зв’язку з чим на мою думку з’їзд суддів сьогодні має дати йому свою оцінку.

Тим більше, що до Ради суддів України звернувся Генеральний прокурор України і поставив під сумнів законність зазначеного рішення, зазначаючи, однак, що й постанова Верховної Ради є незаконною.

Не залишила це рішення поза увагою і Верховна Рада — у її заяві від 1 червня 2007 р. рішення Ради суддів України було кваліфіковано як спробу присвоїти владні повноваження.

Заява парламенту, як на мене, містить низку некоректних суджень і висловлювань. Особливу небезпеку, зазначається в ній, викликає нинішній склад органу, який протиправно присвоїв собі владні повноваження. Рада суддів України, яка на три чверті складається з голів судів та заступників голів судів, шляхом прийняття свого рішення від 31 травня 2007 р. присвоїла собі владні повноваження призначати суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільняти з цих посад, у тому числі й самих себе. У такий спосіб Рада суддів України позбавила народ України будь-яких гарантій контролю за законністю управління судами України.

Тим самим поставлено під сумнів рішення з’їзду суддів як органу, що обрав склад Ради суддів України.

Рада суддів України, зазначається в заяві, фактично контролюється Головою Верховного Суду України, якого було делеговано на посаду однією з політичних сил, і своїм рішенням від 31 травня 2007 р. створила передумови для впливу певних політичних сил на правосуддя в Україні через призначених цим органом голів судів та заступників голів судів.

Таким чином, під сумнів поставлена і законність постанови Пленуму Верховного Суду України про обрання Голови Верховного Суду України.

Я хочу відповідально перед усім суспільством заявити, що Рада суддів України була створена з’їздом суддів без огляду на будь які мотиви політичного характеру чи посадове становище її членів.

Рада суддів України непідконтрольна і непідзвітна будь кому з посадових осіб держави, в тому числі й Голові Верховного Суду України.

Вона діє виключно в межах Конституції і законів України, підзвітна лише з’їзду суддів і відповідає за свої дії і рішення лише перед суддями України і народом України.

Приймаючи рішення із зазначеного питання, Рада суддів України керувалася такими міркуваннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Закону «Про судоустрій України» (у частині, конституційність якої не поставлена під сумнів Конституційним Судом України) на сьогоднішній день питання про призначення судді на посаду голови, заступника голови суду, а також звільнення його з цієї посади мають вирішувати Рада суддів України, Голова Верховного Суду України, рада суддів спеціалізованого суду, голова спеціалізованого суду.

Конституцією та законами України не передбачено повноважень щодо призначення судді на адміністративну посаду та звільнення його з такої посади не лише для Президента України, але й для Верховної Ради України, Вищої ради юстиції та інших органів державної влади та їх посадових осіб.

Системний аналіз чинного законодавства України, положень міжнародно-правових документів з питань судоустрою дав змогу зробити висновок про те, що за обставин, які склалися, єдиним повноважним суб’єктом здійснення функцій призначення та звільнення суддів з адміністративних посад є Рада суддів України.

Такий висновок зроблено на підставі:

- ст. 130 Конституції, згідно з якою суддівське самоврядування діє для вирішення питань внутрішньої діяльності судів;

- статей 102 і 103 Закону «Про судоустрій України», згідно з якими до питань внутрішньої діяльності судів належать питання: організаційного забезпечення судів та організації діяльності суддів; забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; зміцнення незалежності судів, захисту від втручання в їх діяльність; а також інші питання, що безпосередньо не пов‘язані зі здійсненням правосуддя;

- ст. 116 Закону «Про судоустрій України», відповідно до якої до повноважень Ради суддів України належить вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах;

- рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 р. № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів;

– Європейської хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 р., в якій передбачається, що рішення про службове підвищення судді вносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади;

- «Основних принципах незалежності судових органів», схвалених резолюціями від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 р. № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, в яких зазначається, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки;

- Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 р. № 1–рп/2007;

- висновку експертів Ради Європи від 19 грудня 2002 р. щодо Закону України «Про судоустрій України» стосовно добору суддів на адміністративні посади;

- Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361, в якій передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.

Хочу зауважити, що Рада суддів України не привласнила чужу владу, не узурпувала її; вона взяла те, що за Конституцією і законами України, врешті за здоровим глуздом, належить їй.

Хочу спростувати і закид про те, що Рада суддів України начебто одночасно привласнила право надавати процесуальні повноваження, які притаманні тільки головам судів чи їх заступникам. Ці повноваження надаються судді з моменту призначення чи обрання його на суддівську посаду, але реалізувати їх він може тільки тоді, коли буде призначений на адміністративну посаду.

Шановні делегати! За дорученням Ради суддів України я прошу ретельно вивчити це питання. Не потрібно при його вирішенні керуватися корпоративними інтересами або поглядами учасників політичного протистояння; ваше рішення щодо правильності чи неправильності дій Ради суддів України має ґрунтуватися виключно на Конституції і законах України і відповідати інтересам народу, інтересам держави.

Шановні делегати! Коли ми говоримо про проблему втручання в судову діяльність не можна забувати, що таке становище склалося не без допомоги самих суддів.

Винесення деякими суддями сумнівних рішень, зловживання ними своїм статусом та повноваженнями, постановлення неправосудних рішень, що виявляється, зокрема, у розгляді справ з грубим порушенням предметної та територіальної підсудності, прийнятті до провадження позовів, непідвідомчих судам загальної юрисдикції, розгляді позовів осіб, які не мають права їх подавати до суду, причетність їх до так званого економічного і політичного рейдерства, вчинення ними корупційних діянь, в тому числі злочинів, звісно не підвищує авторитету суду.

Деякі судді зрозуміли гарантовану Конституцією незалежність не як засіб захисту публічних інтересів, насамперед прав і свобод людини та громадянина, а як особисті привілеї, вони стали незалежними як від вищестоящих судових інстанцій, так, на жаль, і від закону.

Так, суддів роблять заручниками ситуації і ставлять перед вибором: або піддатися спокусливим пропозиціям, тиску і шантажу, або суворо дотримуватися вимог закону, присяги та етики поведінки судді. Але тиск, втручання, спокуса, політична доцільність не можуть бути жодним виправданням неправомірних дій та рішень — за будь-яких обставин судді мають діяти в межах закону. Є більш значимі цінності, ніж бажання винести рішення на догоду кому б то не було. Я маю на увазі честь і совість судді, через які переступати не можна.

Відвертим зловживанням суддів, а тим більше їх сваволі, виконанню замовлень не може бути виправдання. Суддя має пам’ятати, що прийняття ним неправосудного рішення, у тому числі і під незаконним впливом чи тиском сторонніх осіб, незалежно від їх статусу та посадового становища, має тягти передбачену законом відповідальність, у тому числі й кримінальну.

Неправосудне рішення не тільки заподіює шкоду правам та інтересам учасників процесу, але й підриває авторитет суду та довіру до нього суспільства, може бути використано і використовується для дискредитації всіх суддів України, незалежно від юрисдикції, рівня та спеціалізації суду.

Особливо хочу відмітити, що в багатьох судах продовжує існувати практика розподілу судових справ керівниками судів за власними уподобаннями, що завжди може використовуватися як засіб впливу на суддів і бути підґрунтям для зловживань і корупції.

Повага до суду та суддів визначальною мірою залежить від самих суддів. Лише прийняття ними справедливих та правових рішень, неухильне дотримання вимог закону може забезпечити повагу до суду як державної інституції і до судді як носія державної влади. Законами України передбачено достатній правовий імунітет суддів від неправомірного впливу на них у зв’язку з діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя. Невід’ємним елементом забезпечення такого імунітету є позиція самих суддів, яка має полягати в суворому дотриманні вимог закону при здійсненні правосуддя, присяги та етики поведінки судді. Суддя, який в силу вольових якостей не може протидіяти втручанню в його діяльність має зняти суддівську мантію.

Хочу зазначити, що суддя повинен відповідно реагувати на будь-які спроби вплинути на нього з метою прийняття певного рішення, незалежно від того, у який спосіб здійснюється втручання в його діяльність (підкуп, шантаж, умовляння, погрози тощо). При цьому не має значення, хто саме втручається в діяльність судді — представник законодавчої чи виконавчої влади, правоохоронних органів, підприємець, суддя, який займає у суді адміністративну посаду, суддя вищестоящого суду, колеги, знайомі, родичі.

Таким реагуванням, зокрема, має бути звернення до правоохоронних органів, Ради суддів України чи інших органів суддівського самоврядування, Верховного Суду України.

Суддя зобов’язаний не допускати вчинків та будь-яких дій, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, неухильно дотримуватися вимог закону щодо заборони належати до політичних партій, брати участь у політичній діяльності.

Ми повинні сьогодні сказати, що судді України засуджують дії тих суддів, які зловживають своїм статусом та повноваженнями.

Із сказаного випливає, що питання добору суддівських кадрів, їх навчання, заохочення і притягнення їх до відповідальності є надзвичайно актуальними, саме через їх вирішення ми зможемо створити такий суддівський корпус, щодо якого не буде сумнівів у його неупередженості та об’єктивності.

Необхідно удосконалити законодавство про дисциплінарну відповідальність суддів, конкретизувати перелік підстав і порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Чітко зазначити, що суддя може бути покараний у дисциплінарному порядку за істотні порушення законодавства під час здійснення судочинства, службової дисципліни і правил трудового розпорядку, а також порушення норм суддівської етики і присяги, які ставлять під сумнів його незалежність і неупередженість чи негативно позначаються на авторитеті суду.

Шановні делегати! Я не буду детально аналізувати стан реалізації інших гарантій самостійності судів та незалежності суддів, визначених у Законі «Про судоустрій України». З цього приводу прийнято багато рішень, заяв і звернень Ради суддів України, інших органів суддівського самоврядування, Голови Верховного Суду України та голів інших судів.

Висновок невтішний — ці гарантії значною мірою є фікцією, вони не наповнені реальним змістом і законодавча та виконавча влада не хочуть чи не можуть вжити заходів для їх обов’язкової реалізації.

Про яку недоторканність судді можна говорити, якщо зараз порушити кримінальну справу стосовно нього може будь-який слідчий орган або орган дізнання, а стосовно, наприклад, адвоката відповідно до Закону «Про адвокатуру» — може тільки Генеральний прокурор України, його заступники або прокурори обласного рівня. Таке положення можна використати для впливу на суддів, їх службову діяльність.

Конституцією передбачено імунітет судді лише від затримання чи арешту. Проте така згода не передбачається для порушення кримінальної справи щодо судді, хоча попередні редакції Закону «Про статут суддів» передбачали, що кримінальна справа проти судді не може бути порушена інакше як за згодою Верховної Ради України.

Навіть за радянських часів на притягнення судді до кримінальної відповідальності, з урахуванням його особливого статусу, необхідно було одержати згоду Президії Верховної Ради УРСР.

У 2004 р. Верховний Суд України з приводу безпідставного скасування положення про те, що кримінальна справа проти судді не може бути порушена інакше як за згодою Верховної Ради України, звернувся до Конституційного Суду України. При цьому ми посилалися на приписи ст. 22 Конституції, відповідно до яких при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційний Суд України, однак, чіткої відповіді на порушене питання не дав.

Постійно лунають заклики, в тому числі й з уст високопосадовців, щодо ліквідації безстроковості обрання суддів як гарантії їх незалежності та звільнення суддів з посад за позицію у справі, тобто з політичних мотивів. Ці пропозиції не можна розцінювати інакше, як намагання перекласти на суддів вину за всі проблеми, що сьогодні існують в українському суспільстві.

Чи можна всерйоз говорити про те, що самостійність судів і незалежність суддів забезпечуються особливим порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення, коли роками судова система вимушена застосовувати неузгоджені та колізійні процесуальні норми, коли Верховний Суд України позбавлений реальних важелів впливу на інші суди з метою однакового і правильного застосування законодавства?

Саме недоліки процесуального законодавства призвели до того, що судді працюють за межами фізичних можливостей, коли навантаження на одного суддю перевищує 200 справ і матеріалів на місяць.

Хіба незалежним є той суддя, який відповідно до закону до прийняття рішення у справі вимушений десятки разів направляти справу до апеляційного і касаційного суду для перевірки ухвал, які мають технічний характер?

Чи можна всерйоз говорити про те, що самостійність судів і незалежність суддів забезпечуються особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів, коли ми упродовж багатьох років ми наявне систематичне, хронічне недофінансування судів? Видатки загального фонду Державного бюджету України у судах загальної юрисдикції складають лише 48,9 % від потреби.

Особливу тривогу викликає те, що належно не фінансуються навіть процесуальні потреби судів, тобто ті потреби, без задоволення яких здійснення правосуддя на належному рівні є неможливим, ті потреби, незадоволення яких неодмінно призводить до ущемлення і порушення законних прав людей, які звертаються до суду.

В наступному році знову постане проблема повного фіксування судових процесів. Як відомо для реалізації цих приписів закону необхідно як мінімум один зал судового засідання на одного суддю, а також відповідні технічні засоби.

Рада суддів України неодноразово наполягала на запровадженні такого порядку фінансування процесуальних потреб судів, який б здійснював на підставі єдиних нормативів, що затверджуються Радою суддів України за погодженням з Міністерством фінансів України, за участю на всіх стадіях бюджетного процесу Ради суддів України. На жаль, всі наші звернення з цього приводу не чують ні в уряді, ні в парламенті.

Більше року тому Верховною Радою України в першому читанні було прийнято законопроект «Про порядок фінансування судової влади та органів системи судоустрою в Україні». На жаль, другого читання проект поки що не побачив.

Ми є свідками постійних намагань з боку Кабінету Міністрів і парламенту обмежити або ліквідувати ті невеликі матеріальні та соціальні гарантії незалежності, які передбачені Конституцією і Законом «Про статус суддів», шляхом прийняття інших законів, перш за все законів про державний бюджет України. Щороку Конституційний Суд України приймає рішення про неконституційність таких положень. Однак ті, хто створює і приймає черговий бюджет ігнорують ці рішення, відтворюють у новому законі ті ж положення, які визнані неконституційними. Чи може таке бути у правовій державі?

Нещодавно Конституційний Суд прийняв таке рішення щодо бюджету на 2007 р. Але чи є гарантії того, що суди будуть відповідно дофінансовані? Чи є гарантії, що неконституційні положення не з’являтися у законі про Державний бюджет на 2008 р.? Немає.

Значною мірою невирішення цих проблем зумовлене подвійним підпорядкуванням Державної судової адміністрації України. На нашу думку, органи Державної судової адміністрації України повинні бути підпорядковані судовій владі, що підвищить їх відповідальність за належне організаційне забезпечення діяльності судової влади і соціального захисту суддів.

У законі передбачено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом, відповідальністю за втручання в судову діяльність. Процесуальне законодавство і Кодекс України про адміністративні правопорушення містять норми про відповідальність за неповагу до суду і закріплюють повноваження суддів щодо забезпечення явки до суду й притягнення до відповідальності винних осіб. Проте на практиці ці повноваження використовуються рідко через надто формалізовані процедури, що не сприяє підвищенню авторитету суду і поваги до закону. Вважаю, що суд повинен мати право на свій розсуд призначати процесуальні та адміністративні стягнення у вигляді штрафу або адміністративного арешту особі за неповагу до суду і службовців суду в її присутності прямо в судовому засіданні.

А що стосується ст. 376 Кримінального кодексу, яка встановлює кримінальну відповідальність за втручання в судову діяльність, то вона взагалі не діє. І зумовлено це недосконалістю зазначеної норми. Хоча варто сказати, що й бездіяльністю прокуратури, яка відверто не реагує на системне втручання в діяльність судів.

У законі передбачено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються функціонуванням органів суддівського самоврядування. Однак ці органи фактично не фінансується, питання щодо збільшення штатної чисельності працівників системи органів державної судової адміністрації із забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування не вирішуються.

Суддівське самоврядування як форма вирішення питань внутрішньої діяльності судів самими суддями та захисту своїх професійних інтересів має стати реальною гарантією незалежності суддів. Органи суддівського самоврядування повинні активно реагувати на будь-які прояви втручання у діяльність суддів, а також порушення прав суддів та гарантії їхнього високого статусу.

Суддівське самоврядування має більш активно реалізуватися насамперед на рівні окремого суду. Так, збори суддів відповідного суду повинні вирішувати питання, пов’язані з запровадженням спеціалізації суддів, затверджувати порядок розподілу заяв і судових справ між суддями (зараз цим займаються голови судів, чим створюються передумови для певних зловживань), порядок утворення колегій суддів і призначення головуючого, порядок заміщення суддів у разі їх відсутності. Таким регулюванням буде забезпечено дотримання положення, що ніхто не зможе впливати на те, який суддя буде здійснювати правосуддя у конкретній судовій справі.

У законі зазначено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

Чи можна говорити, що захищеність судді і суду, якщо у зв’язку з недостатністю коштів не всі приміщення судів охороняються належним чином, а деякі навіть не обладнані сигналізацією. Внаслідок відсутності належної охорони безпека як суддів, так і приміщень судів нерідко стає об’єктом посягань, як це мало місце, наприклад, у Дарницькому і зовсім недавно в Святошинському районних судах м. Києва.

І яка ж це захищеність, коли суддя може одержати страхові виплати за посягання на його життя, здоров’я або майно лише тоді, коли доведе, що посягання здійснено у зв’язку з виконанням ним суддівських обов’язків? Адже більшість цих злочинів не розкривається.

Судова система в Україні в цілому здорова і вона повинна перш за все сама виробити механізми, які б не дозволяли проникати на суддівські посади випадковим людям.

Розглядаючи питання професійного забезпечення ефективного судочинства, слід наголосити на такій гострій проблемі, як невиконання судових рішень, що викликає велике суспільне занепокоєння. Однією з причин цього є невиправдана життям штучна автономність виконавчої служби, що перебуває під керівництвом Міністерства юстиції України, відірваного від судів, і через це вона стала фактично формально-бюрократичною системою, що у багатьох випадках відмовляється від виконання судового рішення з формальних підстав, а у звітності вказується як закінчене виконанням.

Було б доцільно поєднати всі суб’єкти організаційного забезпечення судової влади, підпорядкувавши виконавчу службу Державній судовій адміністрації України.

Шановні делегати! На наше переконання, небезпечними для правосуддя є вжиті без участі суддів в умовах політичної кризи та правової невизначеності спроби здійснити заходи з кардинального реформування судоустрою, судочинства та визначення статусу суддів.

Ще раз хочу заявити — судді не проти реформи. Судді проти непродуманих кроків, деструктивних і руйнівних пропозицій, проти створення абстрактних моделей судового устрою, що начебто відповідають якимсь невідомим світовим стандартам, але є функціонально непридатними для України. Судді проти реформи, яка не узгоджується з Конституцією і яка надто дорого може обійтися державі.

Реформу допустимо здійснювати за стабільної політико-правової ситуації. Інакше є велика небезпека того, що процес реформування судової системи буде надмірно політизованим і суб’єктивним, внаслідок чого дехто може намагатися «підігнати» судову систему під певний політичний інтерес, на законодавчому рівні закріпити важелі впливу на суди та суддів.

Судова реформа буде тільки тоді ефективною, коли вона здійснюватиметься одночасно з більш широкою правовою реформою.

Причини кризових явищ у правосудді лише в останню чергу зумовлені особливостями побудови судової системи. Насамперед вони існують через недосконалість процесуального законодавства, кадрового і фінансового забезпечення судів. Саме тут треба шукати ті важелі, з допомогою яких можна поліпшити стан правосуддя в державі. Зокрема, необхідно переглянути процесуальні норми, повернути судочинство обличчям до людини, спростити його, зробити доступним для громадянина, доступною систему оскарження судових рішень та правову допомогу для малозабезпечених прошарків населення.

Наші конкретні пропозиції щодо Концепції здійснення судової реформи, проектів законів України «Про судоустрій України» і «Про статус суддів» були висловлені у заяві Ради суддів України від 26 травня 2006 р. і в зверненні Ради суддів України до Президента України та Верховної Ради України від 9 лютого 2007 р. На жаль, незважаючи на широку підтримку позиції суддів з боку науковців, ці ідеї поки що не знаходять підтримки у Президента і парламенту.

Ще хочу сказати про Вищу раду юстиції. Її основним завданням згідно із законом є формування високопрофесійного та високоморального суддівського корпусу. Саме для цього Конституція наділяє Вищу раду юстиції повноваженнями у сфері призначення суддів на посади, їх звільнення з посад та вирішення питань дисциплінарної відповідальності.

Однак, як уже зазначалося, в останні роки Вища рада юстиції фактично стала знаряддям впливу на судову владу. Це не голослівна заява і не позиція однієї лише Ради суддів України. Як відомо, ще кілька років тому Парламентська Асамблея Ради Європи у Резолюції 1346 (2003) «Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань» звернула увагу на численні випадки переслідування Вищою радою юстиції суддів, які намагаються приймати рішення, ґрунтуючись на законі.

Думаю, що в основі негараздів Вищої ради юстиції лежить закладений в Конституції принцип її формування.

Європейські стандарти, конституції буквально усіх демократичних держав безпосередньо визначають вимоги до органів, подібних до Вищої ради юстиції, серед яких основною є вимога про те, що більшість членів таких рад мають складати судді, а в разі, якщо ради поширюють свою компетенцію і на прокурорів, то судді і прокурори.

Принцип I Рекомендації R (94)12 Ради Європи проголошує, що «орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантії незалежності цього органу мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою і щоб орган самостійно приймав рішення про власні правила процедури».

У Європейській хартії про статус суддів, затвердженій Радою Європи у 1998 р., зазначено: «Стосовно кожного рішення щодо обрання, добору, призначення, просування по службі або припинення повноважень судді закон передбачає втручання уповноваженого органу, який не залежить від законодавчої та виконавчої гілок влади, мінімум половина членів якого є суддями, обраними у встановленому порядку іншими суддями на основі принципів, що гарантують максимальне представництво судової гілки влади» (ст. 1.3).

У цій Хартії неодноразово підкреслюється необхідність досягнення незалежності цього органу. Напевно ж йдеться про його незалежність від впливу саме з боку уряду та політичних сил. В нашій же державі Вища рада юстиції може пишатися лише тим, що вона є незалежною від судової влади і від суспільства.

Загалом треба сказати, що коли є повна довіра з боку суспільства загалом і з боку суддівського корпусу зокрема до діяльності Вищої ради юстиції, коли законодавство гарантує політичну незаангажованість цього органу, гарантує неможливість вирішення через членство у ньому корисливих та інших приватних інтересів, тоді на Вищу раду юстиції законодавством можуть покладатися й інші функції. Наприклад, функція вирішення питань про призначення суддів на адміністративні посади і про переміщення на інші посади, функція складання бюджету судів та контролю за його виконанням, функція адміністративного управління судами спільно з органами суддівського самоврядування.

Ніколи не зможе Вища рада юстиції України виконати завдання з формування високопрофесійного та високоморального суддівського корпусу, якщо не буде відстоювати незалежність суддів. Таку функцію виконують вищі ради юстиції багатьох держав Європи. У Законі «Про Вищу раду юстиції» фактично проігноровано положення ст. 1.4-а Європейської хартії про статус суддів, де говориться: «Закон гарантує кожному судді, який вважає, що його законні інтереси або, у ширшому сенсі, — його незалежність чи незалежність судового процесу поставлено під загрозу або ігноруються, право звернутися до такого незалежного органу, що має повноваження, щоб виправити ситуацію або запропонувати рішення».

У зв’язку зі сказаним до Конституції України необхідно внести зміни, якими запровадити європейські стандарти формування Вищої ради юстиції, інакше дуже скоро Україна буде мати суддів, які перш ніж прийняти рішення будуть оглядатися не на закон, а на членів Вищої ради юстиції.

Шановні делегати з’їзду! Мої узагальнення можуть бути підтримані вами, а можуть бути й спростовані. Сподіваюся, що більш детально вони будуть висвітлені у ваших виступах, пропозиціях, рішеннях

Але я переконаний, що сьогодні ми — представники майже 8-тисячного суддівського корпусу України — маємо заявити українському народу і міжнародному співтовариству: «В Україні є судова влада, є суд і правосуддя. Суди України здатні виконати свій конституційний обов’язок, здатні здійснювати правосуддя виключно на підставі Конституції і законів України, нести в суспільство справедливість і гуманізм, віру людей в закон і правопорядок, невідворотно захищати права й інтереси людей; суддівський корпус здоровий і здатний до самоочищення. Він не буде терпіти у своїх лавах людей випадкових і бездарних, бездушних і невольових, хабарників і корупціонерів».

Ми маємо звернутися до всіх суддів України: при здійсненні правосуддя не піддавайтесь на підкупи і шантаж, прохання і погрози. Тільки законність ваших дій, ваша неупередженість, незаангажованість і об’єктивність є запорукою виконання вами свого професійного обов’язку, який ви взяли на себе, приймаючи суддівську присягу.

Дії та рішення суддів, які свідомо порушують закон, зловживають статусом судді, надаючи перевагу при розгляді судових справ не праву і закону, а політичній доцільності чи іншим неправовим факторам і заявити, що такі дії у кожному випадку повинні мати наслідком юридичну відповідальність, у тому числі за наявності підстав — кримінальну.

Сьогодні ми маємо заявити: «Більшість факторів, що не дають змоги судовій владі стати незалежною, знаходяться за межами судового корпусу. Це — втручання в судову діяльність; хронічне недофінансування судової діяльності і намагання розподіляти кошти в ручному режимі; постійні намагання обмежити або ліквідувати ті невеликі матеріальні і соціальні гарантії незалежності, які передбачені Конституцією і Законом «Про статус суддів», шляхом прийняття інших законів, перш за все законів про Державний бюджет України; систематичні заяви з боку високопосадовців, якими дискредитуються суди і підривається їх авторитет; намагання прийняти закони, що ревізують статус суддів стосовно безстрокового їх обрання, обмеження фінансової забезпеченості суддів при виході їх у відставку, встановлення жорстокого контролю за діяльністю судів, обмеження повноважень органів суддівського самоврядування».

Маємо визнати, що нинішній стан правосуддя є наслідком тривалої невиваженої і непродуманої державної політики у цій сфері, безсистемного реформування правосуддя, відсутності базових передумов для існування в Україні неупередженого та справедливого суду.

Ми маємо заявити про неприпустимість подальшої політизації сфери правосуддя, необхідність негайного припинення протиправного втручання будь-кого в діяльність судів та тиску на суддів. Такі дії сьогодні реально загрожують підривом правових засад здійснення правосуддя, руйнацією судової системи.

Продовження «політичної боротьби за суд», намагання використати суд у політичних, корпоративних та особистих інтересах, зробити його ручним, інтенсивне стимулювання суддівського «рейдерства», ігнорування судових рішень — це шлях до правового хаосу та суцільного безладу, за яких переможців бути не може.

Неправомірні втручання та вплив на суд, хоч би від кого вони не виходили та яку б мету не переслідували, мають одержувати адекватну правову оцінку правоохоронних органів, включаючи притягнення до кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів.

Визнати неприпустимим намагання деяких політиків здійснювати реформування судової влади в умовах політичної кризи, за якої унеможливлене нормальне функціонування вищих органів державної влади. Це — шлях до подальшої руйнації та політизації судової влади. Шановні делегати! Я запрошую вас до обговорення цих та інших питань, пов’язаних з незалежністю судової влади, в надії, що прийняті вами рішення будуть потужним поштовхом в напрямку подолання кризових явищ у правосудді, в напрямку удосконалення судочинства, в напрямку захисту Конституції і закону.

Далі до учасників з’їзду звернувся Голова Верховного Суду України Василь Онопенко.

— Шановні делегати з’їзду! Колеги, друзі! Представники засобів масової інформації! Гості! Шановний голово Верховного Суду у відставці Віталію Федоровичу Бойко! Дозвольте всіх вас привітати з цим особливим, надзвичайним, я би сказав, історичним з’їздом. Вважаю, що ті завдання, які стоять перед нашим з’їздом, будуть виконані повністю. Петро Пилипович у доповіді дав глибокий аналіз ситуації, що склалася у правосудді. В останньому числі газети «Дзеркало тижня», є моє бачення цих проблем. Здавалось би, все зрозуміло та ясно. Одне для мене не зрозуміло — як могли знані політики, відомі юристи і навіть деякі судді, державні інституції дійти до межі правового цинізму? Вочевидь вони розраховували на нашу з вами байдужість, розгубленість і безсилля. Вони явно не чекали від нас такої чіткої державницької позиції, такої могутньої консолідації суддівського товариства. Колеги, ми разом з вами, разом з Радою суддів України, з іншими органами суддівського самоврядування стали в проломі за правосуддя, в проломі проти його знищення, і я думаю, що ми виконали свою функцію — не дали антидержавницьким силам узурпувати судову владу. Звичайно, остаточне рішення за з’їздом суддів України. Однак чи можна заспокоюватися? Вважаю, що ні, бо перед нашими очима відбувається цілеспрямована руйнація судової влади. До цього причетні як деякі посадовці, так і певні органи державної влади. Помітна чітка координація дій з дискредитації суддів і судової системи.

Ніхто не стане заперечувати ні в цьому залі, ні за його межами, що у сфері здійснення правосуддя дійсно накопичилося багато проблем. Це відбулося не за один день, не за один рік — вони накопичувалися десятиліттями. Здавалося б, що повинні робити державні мужі, певні органи державної влади — допомогти вирішити ці проблеми. Невже їм не відомо, що суди з року в рік фінансуються тільки на 50 %? Що суди розглядають кримінальні справи, вирішують долі людей за Кримінально-процесуальним кодексом зразка 1960 р.? Хіба не на вирішення цих проблем потрібно було спрямувати зусилля і волю народних депутатів України? Невже їм невідомо, що в 2001 р. суди країни розглядали приблизно 3 млн справ усіх категорій, а в минулому році понад 7 млн? А це нелюдське навантаження на суддів. Чому б не перейнятися цими проблемами, чому б їх не вирішити? Hатомість вчиняються інші дії. І коли ми, я маю на увазі Верховний Суд України разом із суддівською спільнотою, розробили законопроект про зміну підвідомчості адміністративних справ про порушення правил дорожнього руху, то він ухвалений парламентом не був. Ось у чому мала б бути допомога судовій системі. Але деякі народні депутати переймаються іншими проблемами. Судячи з усього , багато з них думає над тим, як накинути зашморг на шию правосуддя. Про це свідчить той факт, що з осені минулого року у Верховній Раді зареєстровано більше десяти депутатських законопроектів щодо призначення суддів на адміністративні посади. На жаль, інші проблеми народних депутатів не цікавлять. А прийнятий 15 червня цього року так званий Закон «Про призначення суддів на адміністративні посади» взагалі не витримує критики. Судіть самі. Згаданий акт не проходив першого читання. З часу його реєстрації, точніше включення до порядку денного засідання Верховної Ради, обговорення і прийняття скільки б ви думали пройшло? Аж 8 хвилин. У п. 3 цього акта зазначено, що він набирає чинності з дня його прийняття тобто з 15 червня цього року. У той час, як в ст. 94 Конституції зазначається, що закон набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення, якщо інша дата не зазначена в законі, але в будь якому разі не раніше, ніж з дня його опублікування. Гадаю, що коментарі тут не потрібні. Пунктом 2 цього Закону йому надано зворотну силу в часі тобто всі призначення суддів на адміністративні посади після рішення Конституційного Суду від 16 травня цього року визначаються такими, що є необґрунтованими і незаконнми, а також надається право Вищій раді юстиції перепризначати на адміністративні посади голів і заступників голів судів. І це тоді, коли у Конституції передбачено, що закон має зворотну силу в часі лише коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Але які там засади Конституції, які вимоги ст. 8 Основного Закону щодо дотримання принципів верховенства права? На все закрили очі з однією метою — узурпувати судову владу, посилити її залежність. Але це їм не вдасться! Судам не потрібні додаткові повноваження для суддів, але ті повноваження, що передбачені Конституцією і законом, жодному органу державної влади передані бути не можуть.

В.В. Онопенко звернув увагу делегатів з’їзду на те, що ні ст. 131 Конституції України, ні Рішення Конституційного Суду України не передбачають повноваження Вищої ради юстиції призначати суддів на адміністративні посади і звільняти з них. І попри це Верховна Рада приймає нікчемний в юридичному плані документ — Постанову від 1 червня 2007 р. 1118-V, у п. 4 якої зазначається: «Установити, що строк повноважень голів судів, заступників голів судів строк повноважень яких станом на 16 травня цього року закінчився продовжується до 1 серпня цього року.

Вас не дивує дата 1 серпня цього року? Хто-небудь задумувався чому саме до 1 серпня? Я дам вам відповідь. 1 серпня ще триває відпускний період, фактично всі відпочивають, але активно працює Вища рада юстиції і призначає на адміністративні посади відповідно до змін про регламент, який вона прийняла досить скоро після прийняття зазначеної постанови. Ви зрозуміли підступний задум по захопленню судової влади?

Сьогодні потрібно твердо заявити, що ми разом з вами запобігли неконституційному захопленню судової влади, посяганню на основні засади національної безпеки у сфері правосуддя. Болісно говорити про таку діяльність Верховної Ради України, останні рішення якої можна розцінювати як зразок політичних спекуляцій і коньюктури, безвідповідальності, грубого, навмисного порушення права і Конституції.

Шановні учасники, делегати з’їзду, ще один урок ми маємо засвоїти — захистити незалежність суддів, самостійність судів можуть лише самі судді. Як засвідчують останні події жодна інша державна інституція цього не зробить. Це можуть зробити самі судді, але в тому разі, коли будемо чесними, принциповими, прийматимемо справедливі та об’єктивні рішення. Саме у цій жорсткій боротьбі за судову владу, правосуддя Україна здає тест на звання демократичної та правової держави. І ми усі разом допоможемо їй здати цей тест. Дякую вам за мужність, за вашу принциповість. Дякую, що ви встали з колін, і не дали зруйнувати основи правосуддя, шановні колеги.

Про проблеми, що заважають становленню в Україні системи адміністративних судів, і які пов’язані з намаганням політиків втягнути суди в політичне протистояння, поінформував голова Вищого адміністративного суду України Олександр Пасенюк.

- Певні конфліктні ситуації, які належить вирішувати засобами економічного характеру або політичного компромісу, залишаються не врегульованими. Весь тягар соціальної, економічної або політичної напруги переміщується в зали судових засідань та лягає тягарем на плечі суддів і всього колективу судів. За таких умов особливого значення набуває забезпечення незалежності судової влади. Обов’язком держави є створення таких умов, щоб судді, вирішуючи спори, не стали заручниками чиїхось політичних амбіцій і зіткнення інтересів на політичному або економічному ґрунті «сильних світу цього».

У зв’язку з цим особливої гостроти набуває проблема дотримання особливого порядку призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів, їх недоторканність; заборона втручання у здійснення правосуддя у будь-який спосіб; особливий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів.

Одну з найважливіших гарантій незалежності суддів закріплено в ч. 2 ст. 126 Конституції, відповідно до якої вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Це положення Основного Закону було роз’яснено Конституційним Судом України у Рішенні від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004. Таким чином, незалежність суддів передбачає право при здійсненні судочинства бути вільними від будь-якого обмеження, впливу, заанґажованості, тиску, погроз, втручань, навіть з боку найвищих посадових осіб держави. Що ж насправді маємо сьогодні? Усе суспільство, кожного свідомого громадянина лихоманить від сьогоднішнього становища судів. Адже кожний розуміє: якщо так вільно і безкарно можна маніпулювати судами, то про яку демократію і верховенство права пересічного громадянина може йтися в нашій державі? Хіба кишенькові суди взмозі об’єктивно і неупереджено забезпечити належний судовий захист?

Інтереси наших співвітчизників, захист паростків демократії, потребують консолідації зусиль суддівського корпусу, вжиття нагальних і дієвих заходів задля зміцнення незалежності судової влади.

Далі О. Пасенюк наголосив: «Як представник системи адміністративних судів хочу зупинити звернути увагу на проблеми із забезпеченням гарантій незалежності суддів адміністративних судів, які є важливою ланкою національної судової системи. Визначаючи роль адміністративної юстиції у політичному житті суспільства, слід враховувати, що до компетенції адміністративних судів належить врегулювання спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. У зв’язку з цим, від ефективності та якості адміністративного судочинства не в останню чергу залежить суспільна злагода, політична стабільність і, врешті-решт, впевненість наших співвітчизників у завтрашньому дні.

Незважаючи на труднощі та перешкоди, становлення адміністративної юстиції уже пройшло декілька важливих етапів і зараз головним завданням є підтримання дієвості молодої системи та створення належних матеріально-технічних умов для її функціонування.

Так, майже завершено формування апеляційної ланки адміністративного судочинства: із 7 апеляційних адміністративних судів 6 вже розпочали свою процесуальну діяльність (Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Київський, Одеський та Харківський апеляційні адміністративні суди). Завдяки збільшенню штатної чисельності суддів адміністративних судів сподіваємось, що найближчим часом зможе розпочати роботу Севастопольський апеляційний адміністративний суд. Триває формування ланки окружних адміністративних судів, до яких вже призначено (обрано) 89 суддів. У 21 окружний адміністративний суд призначено голів судів.

16 травня цього року Президент видав Указ «Про кількісний склад адміністративних судів», у якому враховані потреби адміністративної юстиції та збільшено чисельність суддів адміністративних судів. Тепер необхідно, щоб таке ж розуміння та підтримку адміністративна юстиція отримала й від законодавчої та виконавчої влади. Беручи до уваги те, що у державі розпочався виборчий процес, а вирішення виборчих спорів віднесено законодавцем до компетенції адміністративних судів, недостатнє фінансування системи адміністративних судів може поставити під загрозу забезпечення своєчасного та якісного розгляду цієї категорії.

Він закликав суддівський корпус консолідувати зусилля, щоб запобігти впливу певних політичних сил на здійснення правосуддя, втягування суддівського корпусу у вирішення проблем політичного характеру, а також запропонував у рішенні з’їзду дати оцінку реальному стану виконання у державі Конституції і законів України щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів, закликати органи державної влади та їхніх посадових осіб дотримуватися вимог Конституції, законів України щодо незалежності суддів та забезпечення гарантій такої незалежності.

Оплесками зустріли делегати суддівського форуму виступ в.о. Голови Конституційного Суду України — Івана Домбровського.

Він, зокрема, зазначив: «3 квітня пішов 32 рік моєї роботи на посаді судді безперервно, крім відпусток, половину з яких зазвичай проводимо на роботі. Районний суд, обласний, Верховний, Конституційний. Чому я про це кажу? Тому, що хочу процитувати один вислів: «Такого відвертого тиску, такого брутального, нахабного втручання в діяльність судів як тепер не було ніколи». Це слова Голови Верховного Суду В. Онопенка. Я готовий підписатись не тільки під цим реченням, а й під кожним його словом, під кожною буквою. Я сказав про свій стаж роботи тому, що я можу порівнювати оті комуністичні, тоталітарні часи, які тепер проклинаються, те телефонне право, про яке зараз модно говорити з теперішньою ситуацією, Вони, як висловлюється зараз молодь, «можуть погулять» порівняно з тим, що твориться сьогодні.

Ця хвороба, яку можна назвати намаганням покласти на коліна судову владу, існує в нашій державі вже давно, але нині вона особливо прогресує, вона була як чиряк, який ніяк не могло прорвати, деколи там були болі зліва, праворуч, а прорвалось воно після 16 травня цього року, коли Конституційний Суд прийняв відоме вам рішення. Нас дехто критикує, мовляв, що воно взагалі неправомірне, не треба було цього робити. Можливо воно і несвоєчасне у зв’язку з тією ситуацією, що склалася, але ж колись цей «чиряк» мав прорватися і ось він прорвався. Це рішення стало тестом на порядність. Так от після цього дня все й розпочалось. Воно могло розпочатись в будь який час, могло бути восени, але все одно воно колись мало статися. Звернуть увагу на те, як дружно в цій ситуації об’єдналися всі проти судової системи. Таке враження, що вони написали, що не втручатимуться в судову систему і троє підписалися, а домовилися про інше — про те, що давайте будемо її вже ставити на коліна, тому що вона собі занадто багато дозволяє.

Далі І. Домбровський особливо наголосив на необхідності виконання усіма без виняту судових рішень, зокрема і прийнятих Конституційним Судом України, бо й він дотримується рішень, винесених навіть районним судом. «Ми можемо з ними не погоджуватись, але якщо нам на стіл поклали ухвалу районного суду, хоча вона всього-на-всього зупиняє дію Указу, і це не остаточне рішення, але ми їй підкоряємося до тих пір, поки ця ухвала не буде скасована. Це є рішення суду. А дехто почав не визнавати, дехто заперечувати проти рішень суду — це дорога в нікуди», — зауважив в.о. Голови Конституційного Суду.

Він також вніс пропозицію прийняти звернення до відповідних європейських інституцій, членом яких є Україна, наприклад, Венеціанської комісії, щоб вони допомогли у цій боротьбі за відстоювання судової влади. Щоб і вони могли знати ситуацію з перших уст від з’їзду, позицію з’їзду.

Про ситуацією, що склалася навколо Печерського районного суду м. Києва через тиск на суддів з боку Верховної Ради України та Вищої ради юстиції, делегатів з’їзду поінформувала голова цього суду Інна Отрош.

— Я сьогодні тут, щоб довести до вашого відома ту ситуацію, яка склалася в Печерському суді, а я є суддею цього суду і його головою. Те, що сталося, свідчить про здійснення народними депутатами України, Верховною Радою України загалом, членами Вищої ради юстиції прямого, систематичного та цілеспрямованого тиску на суддів у зв’язку зі здійсненням ними правосуддя. Це робиться шляхом цинічного порушення положень Конституції, законів України «Про судоустрій України», «Про статус суддів».

Я як громадянка України, як суддя і голова Печерського суду хочу публічно заявити про те, що центральні державні органи, які знаходяться на території діяльності Печерського суду, поєднали владу і на сьогодні вона називається не законодавча, виконавча та судова, а законодавчо-виконавчо-судова, і я наведу приклади, що підтверджують це. Свідченням цього є, зокрема, відповідні нормативні акти, прийняті Верховною Радою, насамперед Постанова «Про спроби маніпулювання Печерським районним судом. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії» і законопроекти, які офіційно зареєстровані та знаходяться на сайті Верховної Ради. У пунктах 2, 3, 4 зазначеної Постанови Верховна Рада фактично закликає Центральну виборчу комісію, незважаючи на наявність судового рішення, яке до речі не було предметом оскарження і залишено на сьогоднішній день в силі, виконувати тільки певні закони, не дивлячись на наявність такого судового рішення. То постають питання: може не потрібен Печерський суд, який є одним із місцевих судів, і який здійснює правосуддя, може цим займатиметься Верховна Рада України? Далі парламент дає вказівку суду, як йому слід було діяти при розгляді конкретної адміністративної справи, а саме — зупинити провадження.

І. Отрош також розповіла, як Верховна Рада та Вища рада юстиції намагаються розправитися з неугодними суддями. Проти трьох суддів Печерського районного суду Вищою радою юстиції порушено дисциплінарне провадження, а стосовно однієї з них — судді С.Я. Волкової — Верховна Рада спішно прийняла рішення щодо її звільнення. І це тому, що колегія із цих трьох суддів винесла ухвалу в адміністративній справі, яка ще досі не розглянута в апеляційному суді. А загалом за останні три місяці, стосовно 15 з 25 суддів цього суду Вища рада юстиції розпочала дисциплінарне провадження. Тому, як зазначила голова Печерського суду, вона й звернулася до колег з проханням не стояти осторонь таких проблем, з якими зіткнулися вони, тому що це може статися з будь-ким із суддів. На закінчення виступу І. Отрош закликала суддівський корпус зупинити таке свавілля, тому що це вияв цинізму не тільки стосовно конкретного судді, це цинізм по відношенню до всієї судової влади.

Своє бачення ситуації, що склалася у судовій системі, та шляхів її реформування висловив голова Вищого господарського суду України Сергій Демченко.

Він, зокрема, зазначив: «Інколи дійсно здається, що настала безвихідь, але цей з’їзд і згуртованість суддівського корпусу показує, що є й інші шляхи вдосконалення і судочинства, і підвищення законності та рівня правосуддя в нашій державі. Тому я вважаю, що немає підстав думати, що все втрачено. Бо що робитиме бідна Європа, якщо візьме нас таких до себе? Треба швиденько виправляти становище. Якщо говорити про незалежність, то вона має дві складові. Найперше — це те, що всередині кожного судді: хто хоче бути незалежним, той і є незалежним, а хто не хоче, то ніхто і ніщо не змусить його бути незалежним. Те, що всередині, дається генетично, від діда-прадіда, воно набувається у школі, в університеті, сприймається як цінності нації, держави. Так от, ми з вами повинні бути у постійному пошуку таких людей, таких кадрів для судової системи. Якщо проаналізувати систему добору і вирішення питання про прийняття на суддівську посаду, то стає зрозуміло, що наша з вами роль у цьому невелика. Я вважаю, що у рішенні з’їзду ця проблема має бути відображена і порушено питання про вдосконалення законодавства в цьому плані. Що стосується іншої складової, то все те, що робить суддю залежним опосередковано, робить його заручником. Уже згадувався законодавчий витвір щодо фінансового і матеріального забезпечення судів і суддів. Якщо простежити за процедурою бюджетного запиту, як він формується від початку і до кінця, скільки державних органів і структур беруть участь у вирішенні цих питань, то стане зрозуміло, наскільки одна тільки ця система ставить у залежність голів судів, їх заступників і суддів у цілому. І вся ця жахлива ситуація встановлена законодавчо Верховною Радою».

Крім того, С. Демченко як представник господарських судів загострив увагу на тому, що економіка є явищем цілісним і воно не порване на клапті. Це складний механізм і потребує уважного ставлення з боку законодавця та спеціалізованої судової влади, якою є система господарських судів. Однак законодавець про це забув і «роздер» економіку та суд на частини таким чином, що українські та закордонні бізнесмени, які мають в Україні свій інтерес, не знають, де їм захищати свої економічні інтереси.

Голова Вищого господарського суду також звернувся до суддів та політиків з проханням пам’ятати, що економічні реформи, які здійснюються нині в Україні, мають бути пов’язані із реформами, які проводяться у системі правосуддя. Економічна реформа повинна породжувати вдосконалення і в судовій системі.

З доповіддю про стан організаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення правосуддя виступив голова Державної судової адміністрації України (ДСА) Іван Балаклицький.

Насамперед він зауважив, що актуальність позачергового з’їзду суддів України викликана не лише необхідністю відреагувати на спроби дискредитації, впливу на судову владу, на конкретні суди, не лише через проблеми з призначенням суддів на адміністративні посади, а й потребою проаналізувати ситуацію щодо організаційного, матеріально-технічного та фінансового забезпечення вітчизняного правосуддя. За його словами, у зв’язку з якимось парадоксальним розвитком ситуації в державі саме судова система опинилася в епіцентрі подій, що супроводжують політико-правову кризу.

Далі голова ДСА навів такі статистичні дані: протягом 2006 р. загальні суди України по першій інстанції розглянули понад 7 млн 115 тис. справ, і лише 179 тис. 722 від усіх ухвалених постанов було оскаржено. Порівняно з 2005 р. загальна кількість усіх справ і матеріалів, розглянутих апеляційними та місцевими загальними судами по першій інстанції, зросла більше, ніж на 40 %. Ці показники свідчать як про значне зростання обсягів роботи та навантаження на суддів, на апарат судів, так і на колектив ДСА. Це стало своєрідним випробуванням на витривалість, дієвість і професійність системи як такої. Ще однією складною проблемою, що постала перед ДСА та судовою системою в цілому, особливо в 2006 р., є неповне фінансування видатків, запланованих на утримання судів. На жаль, це хронічне явище.

І. Балаклицький з прикрістю констатував, що з року в рік бюджетний запит ДСА на фінансування судів задовольняється в межах 50—60 %, хоча при цьому наявна стійка тенденція до збільшення обсягів фінансування. Збільшення видатків за деякими бюджетними програмами дало змогу дещо поліпшити стан фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції, насамперед це стосується підняття рівня зарплати суддів. Однак тепер потрібно вирішити іншу проблему — усунути істотну різницю між зарплатами суддів та працівників апарату судів.

Загалом недофінансування видатків на утримання судових органів у 2006 р. становило 87 млн 900 грн. по загальному фонду та 20 млн грн. по спеціальному фонду Державного бюджету України, що призвело до вкрай негативних наслідків: виникла кредиторська заборгованість з поточних видатків — 8 млн 300 грн., видатків розвитку — 15 млн грн. та зривається виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 липня 2006 р. № 918 «Про затвердження Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006—2010 рр.». Оскільки рівень видатків на безпосереднє здійснення правосуддя у Державному бюджеті 2006 р. становив 65 % від дійсної потреби, а на капітальні видатки — 29 %, таке недофінансування призвело, фактично, до призупинення роботи деяких судів у січні—лютому 2007 р. На початок року кредиторська заборгованість складала приблизно 30 млн грн., зараз вона становить уже менше 15 млн грн. — після внесення змін до Державного бюджету 2007 р. за підсумками півріччя.

Відповідно до орієнтовного плану фінансування зазначеної програми, обсяг бюджетних асигнувань у 2007 р. визначено в сумі 464 млн 400 тис. грн. Однак у Законі «Про Державний бюджет України на 2007 рік» на реалізацію програми передбачено лише 30 млн грн, тобто всього-на-всього 6 % від необхідного. Такий рівень фінансування не тільки не дасть змоги ДСА розпочати спорудження нових будинків судів, яких необхідно побудувати 151, але й належним чином фінансувати продовження робіт на об’єктах, спорудження яких розпочато в попередні роки, а отже, ставить під сумнів виконання програми у заплановані строки.

Головною причиною такого становища є відсутність відповідного фінансового забезпечення на реалізацію прийнятих на державному рівні рішень, — наголосив І. Балаклицький.

За таких обставин керівництво ДСА, проаналізувавши ситуацію, пропонує оптимальний варіант вирішення названих вище та інших злободенних фінансових проблем — запровадити новий механізм складання та розгляду бюджету судової влади, а саме, самостійний захист видатків на організаційне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення судів у Верховній Раді України. Це має робити не орган виконавчої влади, а незалежний центральний орган в системі органів судової влади, що повністю відповідає рекомендаціям ПАРЕ та рішенням VІІ з’їзду суддів України.

Крім того, голова ДСА поінформував делегатів з’їзду про зусилля, які докладає цей орган для вирішення інших складних проблем: інформаційно-технічного забезпечення судів, забезпечення службовими приміщеннями та коштами новоутворених адміністративних судів, належними приміщеннями судів, які розташовані в аварійних приміщеннях, забезпечення суддів житлом, ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, укомплектування високопрофесійними кадрами апеляційних і місцевих загальних судів.

Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Ігор Самсін доповів з’їзду про роботу цього органу суддівського самоврядування у 2006 р. — шість місяців 2007р., завданням якого є формування та поновлення корпусу професійних суддів, періодичне підвищення їх фахового рівня, вирішення питань щодо відповідальності суддів за порушення професійних обов’язків, а також відповідності їх займаним посадам. Згідно з чинним законодавством, нині функціонують десять кваліфікаційних комісій суддів відповідних апеляційних округів, кваліфікаційна комісія суддів військових, господарських, адміністративних судів України та Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі — ВККСУ).

Як зазначив І. Самсін, кваліфікаційні комісії суддів, працюючи на громадських засадах, в цілому з поставленими перед ними завданнями в межах діючого правового поля успішно справляються.

11 березня 2006 р. закінчилися повноваження новоутвореного складу (ВККСУ) першої каденції (2003—2006 рр.) після прийняття Закону «Про судоустрій України». Згідно зі ст. 76 цього Закону сформовано новий склад (ВККСУ) другої каденції, який вже більше року працює в неповному складі — 12 членів. На сьогодні ще залишається вакантним представництво від Верховної Ради України. Не вирішеною залишається проблема щодо формування складу кваліфікаційних комісій. Їх склад формується у зв’язку із закінченням повноважень попереднього складу комісії, а не в зв’язку з проведенням чергових конференцій суддів, призначенням нового міністра юстиції України, обранням нового Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи нового складу Верховної Ради України.

При цьому жодними нормами чинного законодавства не зазначено, що призначені чи обрані члени комісій можуть звільнятися від виконання обов’язків членів кваліфікаційної комісії суддів в будь-який час. Таке можливо лише за ініціативи самої кваліфікаційної комісії суддів за результатами роботи члена комісії в її складі. Крім того, згідно зі ст. 74 Закону «Про судоустрій України» строк повноважень кваліфікаційних комісій суддів становить три роки з дня їх утворення, що є гарантією незалежності її членів.

Тому намагання Верховної Ради України, обласних рад стосовно «увільнення» на їх розсуд того чи іншого члена кваліфікаційної комісії суддів є нічим іншим, як втручанням в діяльність незалежних постійно діючих органів — кваліфікаційних комісій суддів.

Голова ВККСУ відмітив, що за 2006 р. проведено 14 засідань цієї інституції, на яких розглянуто 734 матеріали, а за шість місяців 2007 р. — 10 засідань, на яких вже розглянуто 665 матеріалів. За результатами розгляду подань Голови Верховного Суду України та голів вищих спеціалізованих судів України у 2006р. атестовано щодо присвоєння кваліфікаційних класів — 123 судді, відмовлено в присвоєнні чергового кваліфікаційного класу трьом суддям та щодо восьми суддів кваліфікаційну атестацію відкладено згідно з п. 4 ст. 94 Закону «Про судоустрій України». За шість місяців 2007 р. матеріалів про присвоєння кваліфікаційних класів розглянуто 125, щодо трьох суддів атестацію відкладено в зв’язку з неналежною підготовкою.

У 2006 р. ВККСУ надано рекомендації щодо обрання на посаду безстроково — 503 суддям, в тому числі з них 52 до суду вищого рівня. Відмовлено в наданні рекомендації щодо обрання безстроково на посаду — 17 суддям, у тому числі чотирьом суддям до суду вищого рівня. За шість місяців 2007 р. розглянуто 491 матеріал щодо надання рекомендації для обрання безстроково, відмовлено — п’яти суддям в такій рекомендації.

За 2006 р. ВККСУ розглянуто вісім ініційованих подань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. За шість місяців 2007 р. розглянуто 11 таких подань, із них щодо одного подання порушено дисциплінарне провадження, по двох поданнях витребувано справи і провадиться перевірка, а щодо восьми — відмовлено за відсутністю підстав.

Крім цього, з метою забезпечення однакового і правильного застосування законодавства кваліфікаційними комісіями суддів ВККСУ аналізувала і вирішувала інші проблеми, що виникають під час роботи кваліфікаційних комісій суддів, приймались певні рішення. Так, у співпраці з іншими судовими органами доопрацьовано проект Типового регламенту роботи кваліфікаційної комісії суддів, який погоджено з Радою суддів України. Цей документ також погоджено з міністром юстиції України та затверджено Головою Верховного Суду України. ВККСУ також проводить семінари для суддів, займається підготовкою видання «Інформаційного вісника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».

Важливою та значною за обсягом роботою кваліфікаційних комісій суддів є дисциплінарна практика. І. Самсін навів конкретні данні щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності кваліфікаційними комісіями суддів загальних судів в Україні за 2003—2006 рр. Так, за 2006 р. притягнуто до дисциплінарної відповідальності, з урахуванням рішень, прийнятих Вищою радою юстиції за скаргами суддів 112 суддів: оголошено догани — 82, понижено у кваліфікаційному класі — вісьмох суддів, прийнято рішень про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції про звільнення з посади щодо 22 суддів.

За 5 місяців 2007 р. всього по Україні до кваліфікаційних комісій суддів надійшло 290 ініційованих подань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Із них порушено 188 дисциплінарних проваджень, за результатами розгляду яких 51 суддю притягнуто до дисциплінарної відповідальності (оголошено 43 доган, восьми суддям понижено кваліфікаційний клас). Щодо 12 суддів прийнято рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції про звільнення з посади.

Із наведених статистичних даних вбачається, що за п’ять місяців 2007 р. кількість надходження ініційованих подань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності порівняно з аналогічним періодом 2006 р. збільшилася на 17 %. При цьому також на 39 % зросла кількість порушених дисциплінарних проваджень.

І. Самсін висловив конкретні пропозиції до кваліфікаційних комісій суддів: посилити вимогливість до проведення перевірок щодо викладених фактів в ініційованих поданнях про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів за порушення ними чинного законодавства; більш предметно та ґрунтовно здійснювати розгляд ініційованих подань суб’єктів звернення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів; кваліфікаційним комісіям суддів спільно з Вищою радою юстиції чітко визначити напрями співпраці у сфері формування суддівського корпусу.

Складними проблемами у роботі кваліфікаційних комісій суддів голова ВККСУ назвав недостатнє кадрове та матеріально-технічне забезпечення діяльності кваліфікаційних комісій суддів та секретаріату ВККСУ; відсутність чіткої регламентації процедури діяльності комісії та розмежування повноважень між ВККСУ та Вищою радою юстиції надає можливість Вищій раді юстиції висувати до роботи комісії свої вимоги, які не завжди ґрунтуються на законі, але комісія вимушена їх виконувати. Вирішення вказаних проблем сприятиме підвищенню ефективності роботи кваліфікаційних комісій суддів.

Після цього слово було надано заступнику голови Ради суддів України Олександру Волкову.

— Рада суддів України змушена була вивчати питання щодо діяльності Вищої ради юстиції через численні звернення і рад суддів, і конференцій суддів, кількість яких збільшилась останнім часом. Існує нагальна потреба переглянути мету діяльності та роль Вищої ради юстиції. За останній рік вона стала фактично поліцейським органом і знаряддям, з допомогою якого деякі владні та інші політичні інституції намагаються впливати на судову владу.

Це не голослівна заява і не позиція однієї лише Ради суддів України. Вперше ще кілька років тому Парламентська Асамблея Ради Європи в резолюції № 1346 (2003) «Виконання обов`язків та зобов’язань Україною», звернула увагу на численні випадки переслідування Вищою радою юстиції суддів, які намагаються приймати рішення, ґрунтуючись на законі. Основними завданнями Вищої ради юстиції згідно із законом є формування високопрофесійного, високоморального суддівського корпусу і саме для цього Конституція наділяє цей орган повноваженнями у сфері призначення суддів на посади, звільнення з посад та вирішення питання про дисциплінарну відповідальність окремих суддів. Судді це громадяни України, покликані в інтересах всього суспільства стояти на сторожі справедливості. І загальнозрозумілим є той факт, що формувати корпус суддів за критеріями професійності та моральності повинні тільки такі люди, до професійних та моральних якостей яких у суспільства не може бути жодних претензій. Саме тому світові та європейські стандарти, конституції демократичних держав прямо визначають вимоги до таких органів. Вони навіть мають промовисті назви: Вища рада справедливості, Рада правосуддя, Генеральна рада судової влади, Судова рада. Більшість членів таких рад мають складати судді, а в разі, якщо ради поширюють компетенцію на діяльність прокурорів, то судді й прокурори. Це характерно для більшості європейських країн. У Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи №9412 та Європейській хартії про закон «Про статус суддів» йдеться про це ж.

Ми абсолютно не заперечуємо того факту, що у світовій практиці є випадки участі представників усіх органів влади у формуванні складу вищих рад юстиції. Але члени цих рад мають не обов’язково бути членами законодавчого органу держави або представниками уряду. Більше того, в деяких країнах, зокрема в Італії, Франції та інших прямо забороняється обирати до таких рад членів парламенту. Європейська хартія про закон «Про статус суддів» визначає ці принципи щодо статусу Вищої ради юстиції, підкреслюючи необхідність досягнення незалежності цього органу, і вперше як органу політики. Зарубіжний досвід підказує необхідність внесення змін до вітчизняного законодавства, згідно з яким ротація членів Вищої ради юстиції має відбуватися таким чином, щоб одні й ті ж особи десятиріччями не визначали політику цього органу. В демократичних державах відповідно до європейських та світових стандартів членами ради юстиції, як правило, можуть бути обрані лише юристи з найвищими професійними і моральними якостями. Іноді ці критерії навіть більш жорсткі.

Далі О. Волков торкнувся питання про функцію контролю за незалежністю суддів. Зокрема він вказав, що такі функції виконують вищі ради юстиції в Італії, Франції, Бельгії та в інших державах Європи. Однак в Законі України «Про Вищу раду юстиції» фактично проігноровано положення ст. 1.4 Європейської хартії про закон «Про статус суддів», де говориться, що закон гарантує кожному судді, який вважає, що законні інтереси чи в широкому сенсі його незалежність чи незалежність судового процесу поставлено під загрозу або ігнорується, право звернутися до такого незалежного органу, що має повноваження, щоб виправити ситуацію, запропонувати рішення. Ніколи не зможе Вища рада юстиції виконати завдання з формування високопрофесійного та високоморального суддівського корпусу, якщо не буде відстоювати незалежність суддів, якщо діятиме тими способами і методами, якими діє зараз. Україна буде мати багато суддів, які перш ніж прийняти рішення, будуть оглядатися на членів Вищої ради юстиції. Конституційний принцип формування складу Вищої ради юстиції, як ми знаємо, не відповідає міжнародним європейським стандартам щодо формування подібних органів: до недавнього часу являв приховану небезпеку для незалежності суддів. Але тепер ця небезпека реалізувалася повною мірою. Сформувалася більшість у Вищій раді юстиції, яка визначилась зі своїм антиконституційним курсом на порушення законодавства, втручання у здійснення судочинства та тиском на суддів. І Вища рада юстиції та окремі її члени дозволяють собі нехтувати правовими засадами діяльності цього органу судової влади, демонструють упередженість, протиправно привласнюють повноваження поза процесуальним контролем за здійсненням правосуддя. У нинішньому складі, на думку Ради суддів України, і я думаю з’їзд підтримає нас у цьому питанні, Вища рада юстиції перестала бути колегіальним незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано та сумлінно, неупереджено здійснювати правосуддя. При цьому деякі члени Вищої ради юстиції від різних суб’єктів формування діють з відвертим порушенням присяги щодо сумлінного, чесного, неупередженого виконання своїх обов’язків, у тому числі додержання законів і етики діяльності суддів. Рада суддів України пропонує у зв’язку з конкретними порушеннями законодавства деякими членами Вищої ради юстиції прийняти звернення до суб’єктів формування Вищої ради юстиції, Президента України, Верховної Ради України, Спілки адвокатів України, юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України, працівників прокуратури України терміново, чесно і сумлінно розглянути питання про припинення повноважень своїх представників, які скомпрометували себе порушенням присяги, і які своїми діями викликали недовіру професійних суддів України та ганьблять всі поважні органи, які їх туди призначили.

Окремо суддями, делегатами з’їзду — Волковим, Луніним, суддею Колесником — внесено подання делегатам з’їзду про припинення повноважень члена Вищої ради юстиції В. Палій, яка обрана V з’їздом суддів України. При цьому наводяться конкретні дані та посилання на ті довідки, які, на нашу думку, не може писати член Вищої ради юстиції і визначати в довідці повноваження Верховного Суду. Не допустимо щодо судового рішення вказувати, що судді Верховного Суду України вийшли за межі повноважень, хоча при цьому й робиться висновок, що підстав для дисциплінарної відповідальності не вбачається. Але підписом члена Вищої ради юстиції визначати законність чи незаконність судових рішень, визначати повноваження судів і навіть найвищого судового органу України — це неприпустимо.

О. Волков наголосив, що такі дії члена Вищої ради юстиції завдають шкоди принципам самостійності судів та незалежності суддів, обов’язковості виконання судових рішень і попрохав делегатів з’їзду розглянути подання про припинення повноважень В. Палій під час обговорення четвертого питання порядку денного про діяльність Вищої ради юстиції.

Лідія Ізовітова — Голова Вищої ради юстиції, намагаючись спростувати закиди суддів щодо діяльності Вищої ради юстиції висловила подив з приводу порядку денного VIII з’їзду суддів. На її думку, там обов’язково мало бути питання про стан здійснення правосуддя в державі. За її словами, в країні не зменшується кількість рейдерських атак за безпосередньої участі суддів, кількість втручань у внутрішню господарську діяльність товариств, коли ухвалами про забезпечення позову суди забороняють проводити збори акціонерів, коли судді виносять такі ухвали про забезпечення позову і вони зразу ж виконуються, від чого економіка країни збанкрутіла. Тому що до того, як справа буде розглядатися в апеляційній інстанції, шкоди від забезпечення ухвал про забезпечення позову дуже і дуже багато. І тому Вища рада юстиції вимушена перевіряти всі скарги від народних депутатів, від громадян і від суб’єктів господарювання. Навіть зміна підсудності корпоративних спорів і передача їх на розгляд господарських судів не спонукала суддів загальної юрисдикції відмовитися від таких справ.

«Зверніть увагу, сьогодні, забезпечуючи позови, зупиняють укази Президента, забезпечуючи позови, зупиняють закони, забороняють дію постанов парламенту, а хто ж тисне на цих суддів, які виносять такі ухвали? Це зловживання правом чи це суспільна неграмотність? Досвід роботи у Вищій раді юстиції показує, що має місце і те, й інше. І суддівська спільнота про це знає.

А хто турбується про навчання суддів саме з цих ризикових застосувань у судовій практиці питань, чому до цього часу воно не організоване, незважаючи на звернення Вищої ради юстиції?» — продовжувала задавати питання Л. Ізовітова.

Наприкінці виступу Голова Вищої ради юстиції заявила, що з’їзд за власною ініціативою не може припинити повноваження членів Вищої ради юстиції.

Після своєї колеги виступив член Вищої ради юстиції Микола Шелест.

Він, зокрема, сказав: «Мені важко виступати після Лідії Павлівні, тому що це дійсно професіонал, я її дуже добре знаю і по роботі у Вищій раді юстиції. Але, на жаль, ми стоїмо на різних платформах і по-різному бачимо ті проблеми, які стоять нині перед нами, перед Вищою радою юстиції і перед судовим корпусом. На жаль, Лідія Павлівна звернула увагу на незаконність судових рішень і зовсім нічого не сказала про діяльність Вищої Ради юстиції, хоча інформація була запланована саме така. Я казав вам, Лідіє Павлівно, особисто і зараз кажу з’їзду про те, що ви використовуєте ситуацію із гаманцем з відомого фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Однак не можна з незаконними судовими рішеннями боротися незаконними методами. Повірте, шановні колеги, я ніколи не думав, будучи ще головою Вищої ради юстиції, а зараз заступником, що настане час, коли мені доведеться стояти перед вами і казати, що сьогодні діяльність Вищої ради юстиції являє загрозу для правосуддя України.

Я доведу це на конкретних прикладах. Справа в тому, що декілька місяців тому Вища рада юстиції різко змінила курс, це сталось тому, що в ній сформувалася більшість, яка працює на одну політичну силу. Ця більшість категорично не хоче слухати жодних застережень при прийнятті рішень, відмовляється усвідомлювати, що при цьому порушується Конституція. Як сказав шановний Іван Петрович Домбровський, в такі хвилини кажуть: «Давайте проголосуємо». І все. Зрозуміло, як вони голосують — більшість є більшість. Саме тому я в свій час звернувся до Ради суддів України з проханням позбавити мене ролі статиста у Вищій раді юстиції, тому що я не бачив іншого шляху. Це не тому, що я не хотів виконувати до кінця свої обов’язки, які ви мені довірили, а тому, що бути статистом мені не хочеться. Нова сила, яка сформувалась у Вищій раді юстиції, поставила перед собою цілі, які є дуже очевидними. Перша з них полягає в тому, щоб взяти під контроль судові рішення, які представляють політичний інтерес. Друга — розставити кадри таким чином, щоб особи, які займуть адміністративні посади в судах, мали відповідний політичний колір. Першим кроком було те, що ця політична сила спровокувала у Верховній Раді прийняття відомої вам Постанови «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади». Я вже казав, що по формі це антиконституційно. Що відбувається далі? Приймається постанова, оскаржується до суду, про оцінку цього позову ви чули. Чому я згадав ситуацію про гаманець? На другий день я роздаю кожному члену Вищої ради юстиції, 19 особам із 20, ухвалу суду про забезпечення позову. Скажіть мені будь ласка, ні я не вас питаю, я питаю сьогодні у вашій присутності тих членів Вищої ради юстиції і ту більшість, яка сьогодні відсутня, скажіть, яким законом і якою Конституцією передбачено, щоб рішення суду не виконувалось умисно, а воно за Конституцією обов’язкове для всіх і на всій території України? Що ви думаєте, не дивлячись на мою категоричну заяву, цитування положення Конституції, хтось послухав?! Було прийнято зміни до регламенту на підставі постанови, яка була призупинена рішенням суду.

А головна проблема навіть не в цьому, а в тому, що це неповага до суду, і хай це рішення буде тисячу разів незаконне, але про його незаконність має сказати апеляційна інстанція. Ось чому ця політична сила останнім часом добилась того, щоб Вища рада юстиції стала альтернативною апеляційній інстанції. Коли я запитую про те, як можна давати оцінку рішенням суду, то мене запитують, а навіщо тоді Вища рада юстиції, тоді я запитую, навіщо ж тоді суд, давайте відмовимось від судової системи! Зрозуміло, що сидять відомі юристи, це не ті люди, які можуть помилятися в елементарному. Навіщо вони так роблять? Ви судді, ви знаєте навіщо, вони роблять це навмисно. А раз умисно, значить у них є відповідна мета і вона відома».

Що стосується дисциплінарної відповідальності суддів, то М.Шелест наголосив: «Ми ще довго будемо так мучитись, якщо не створимо те, що нам радять присутні тут міжнародні експерти. Необхідно створити єдину в Україні постійно діючу дисциплінарну комісію в складі виключно суддів. По-друге, ми повинні створити один закон про дисциплінарну відповідальність. А чи буде він в системі Закону «Про судоустрій України», чи Закону «Про статус суддів» це не так важливо. Нині положення про дисциплінарну відповідальність розпорошені у трьох законах, які досить суперечливі, а тому кожний застосовує його так, як йому хочеться.

Після заслуховування доповідей, виступів, реплік делегатів форуму було прийнято ряд рішень та звернень від імені VIII позачергового з’їзду суддів України. Було також доручено оргкомітету разом із Радою суддів України визначити дату, коли з’їзд продовжить свою роботу.

 

* Ця та інші доповіді публікуються з незначними скороченнями.